Василь Семенович Стус (1938-1985), відомий також під псевдонімом Василь Петрик, — видатний український поет-шістдесятник, перекладач, публіцист, прозаїк, мислитель, літературознавець і критик. Він був активним правозахисником, членом Української Гельсінської групи та одним із найяскравіших представників українського дисидентського руху.
Про автора
✨ Шістдесятник.
✨ Дисидент — відкрито критикував радянську владу, через що постійно перебував під наглядом.
✨ На знак протесту проти несправедливого ув’язнення голодував до смерті.
✨ Його часто порівнюють із Тарасом Шевченком.
✨ Стус прожив лише 47 років, половину з яких провів у в’язницях і засланнях.
Важливі цитати та перифрази:
Шевченко XX століття
в’язень совісті
різьбяр власного духу
він мав неймовірно гострий профіль, який згодиться і для карбівень нашого часу. А такі профілі мають вплив на добу, хоча вона не завжди про це підозрює
Коротка біографія
Василь Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівці на Вінниччині в хліборобській родині. Через відмову батьків працювати в колгоспі сім’я переїхала до Донецька.
Після закінчення школи Василь навчався на історико-філологічному факультеті Донецького педагогічного інституту. У 1959 році його перші вірші були опубліковані в «Літературній газеті».
З 1961 року викладав українську мову та літературу в Горлівській школі № 23. У 1963 році вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка в Києві. Його перша збірка «Зимові дерева» була видана за кордоном (у Брюсселі або Лондоні). Основний мотив збірки — неприйняття радянської влади, боротьба проти лицемірства та інтелектуального тиску.
Після участі в протесті проти арештів української інтелігенції на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» його виключили з аспірантури. За громадську й літературну діяльність Стуса вперше заарештували у 1972 році, засудивши до 5 років табору в Мордовії та 3 років заслання. Ув’язнення підірвало його здоров’я, а всі його вірші знищувалися.
Повернувшись, він відмовився від радянського громадянства та працював на заводі. У 1979 році приєднався до Гельсінської групи захисту прав людини, але вже у 1980 році його вдруге засудили — до 10 років ув’язнення і 5 років заслання.
8 серпня 1985 року Стуса відправили у карцер, де він оголосив голодування. У ніч із 3 на 4 вересня 1985 року він помер. Його поховали на табірному цвинтарі без присутності рідних, а у 1989 році прах поета перепоховали на Байковому цвинтарі в Києві.
Аналіз: