Думи — це великі народні ліро-епічні твори історико-героїчного й соціально-побутового змісту, які виконували речитативом. Виконували мандрівні співці — кобзарі, бандуристи та лірники. Їхня декламація нагадувала художнє читання зі співучими інтонаціями (речитативом). Ця традиція вимагала від виконавця майстерності й глибокого розуміння змісту твору.
За змістом думи поділяють на історичні та соціально-побутові.
Основні теми історичних дум: турецько-татарська неволя; утеча з ворожого полону; визволення невільників; боротьба з татарсько-турецькими загарбниками; героїчна загибель козака-воїна; соціальні суперечності серед козацтва; події Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького; революція 1905 р. в українському селі; трагедія колективізації та Голодомору 1932–1933 років.
У соціально-побутових думах розкрито проблеми родинних взаємин, добра і зла, правди і кривди. Прочитайте одну з найвідоміших історичних дум — «Думу про Марусю Богуславку».
Думи мають чітку структуру:
- Заплачка (заспів): емоційний вступ, який налаштовує слухача на потрібний настрій.
- Основна частина: розповідь про події чи героїв (сюжет думи).
- Славословіє (похвала): завершення.
Жанрові особливості думи
- Це твори героїчного або соціально-побутового змісту.
- За обсягом думи більші від історичних пісень, вони складаються з трьох частин: заспів, або зачин («заплачка»), основна розповідь і закінчення («славословіє»).
- У думах немає поділу на строфи, як в історичних піснях; рядки найчастіше поєднані дієслівною римою.
- Думи виконують речитативом — протяжним проказуванням, подібним до співу, супроводжуючи грою на бандурі, кобзі чи лірі.
- Урочистий стиль посилюється прийомом ретардації — хаотичним повторенням частин тексту з метою уповільнення розповіді.