Дмитро Васильович Павличко (28 вересня 1929, Стопчатів — 29 січня 2023, Київ) - український та радянський поет, перекладач, літературний критик, публіцист і громадсько-політичний діяч.
Про автора
✨ Поет-шістдесятник
✨ Писав вірші з 5 класу
✨ Вів активну політичну діяльність
Важливі цитати та перифрази:
Відчайдушний голос українського болю
Франків дух супроводжує Павличка все життя. Йому дорогий універсалізм Івана Франка, несподіване поєднання в одній особі народника й естета
Коротка біографія
Дмитро Павличко народився 28 вересня 1929 року в селянській родині на Івано-Франківщині. Мати прищепила йому любов до поезії Т. Шевченка та І. Франка.
Початкову освіту здобув у польській школі в Яблуневі, продовжив навчання в Коломийській гімназії, а згодом — у Яблунівській середній школі.
Восени 1945 — влітку 1946 року був ув’язнений за сфабрикованим звинуваченням у належності до УПА. У 1953 році закінчив філологічний факультет Львівського університету й вступив до аспірантури.
Дебютував поетичною збіркою «Любов і ненависть» (1953). Згодом видав книги «Моя земля» (1955), «Чорна нитка» (1958) і «Правда кличе» (1958, наклад знищено через цензуру).
Завідував відділом поезії журналу «Жовтень» (нині — «Дзвін»). Після переїзду до Києва працював у секретаріаті СПУ, а протягом 1971–1978 років редагував журнал «Всесвіт».
Після 1989 року став активним діячем демократичного руху, організатором Народного руху України, Демократичної партії України, першим керівником Товариства української мови імені Тараса Шевченка.
У 1990-ті роки працював послом України в Польщі та Словаччині, отримав звання державного службовця 1-го рангу (1994) і був депутатом Верховної Ради з 1990 до 2006 року.
У 2002 році став почесним професором НаУКМА, де прочитав лекцію «Українська національна ідея».
Помер увечері 29 січня 2023 року у віці 93 років у Києві. Похований 1 лютого в рідному Стопчатові поруч із батьками.
Аналіз: