Рік: 1942-1956
Рід: епос.
Жанр: автобіографічна кіноповість.
Напрям: модернізм.
Тема: дитячі спогади Довженка та витоки його становлення як письменника.
Ідея: захоплення красою рідного краю, працею людей і природою.
Головні герої: двоє ліричних героїв: Сашко (у новелах) і Олександр Довженко (в авторських відступах); батько Петро Семенович, мати Одарка Єрмолаївна, дід Семен, прабаба Марусина.
Композиція: своєрідністю композиції кіноповісті є двоплановість сюжету, у якому діють два ліричні герої — малий Сашко та зрілий майстер Олександр Довженко. Основна сюжетна лінія — це ніби окремі новели про дитинство Сашка, його враження, сцени захоплення навколишнім світом. Другий план — ліричні відступи митця, у яких він по-філософськи осмислює художню творчість, красу людської праці, природи й людини.
Місце подій: село біля річки Десна (хутір В’юнище), Чернігівщина.
Історія написання: твір народився зі спогадів, викликаних тугою за батьківщиною. Довженко працював над ним 14 років.
Важливі деталі:
✨ Автобіографічність: спогади про дитинство автора.
✨ Дві сюжетні лінії: історії малого Сашка та роздуми зрілого Довженка.
✨ Форма твору: написано як кіносценарій.
Цитати про твір:
Це задушевна лірична сповідь, по вінця напоєна любов’ю до рідного краю, до трудового народу, до України з її великим, але скорбним минулим
Світ дитячої чистоти і святості, що з такою силою вибухнув у “Зачарованій Десні”, він носив його у собі ціле життя
Головні персонажі та їх характеристика
Малий Сашко / зрілий Олександр Довженко - оповідач твору, через чиї очі ми бачимо світ.
Петро Семенович - батько Сашка. “Голова в нього була темноволоса, велика й великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкі кайдани неписьменності й несвободи. Як вправно він робив! Тіло біле, без єдиної точечки. Жарт любив. Такт розумів і шанобливість. Одне, що в батька було некрасиве, - одяг: безбарвний, сірий, убогий”. “З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіячів”.
Одарка Єрмолаївна - мати Сашка. Знаходить радість у роботі на землі. Трагічна доля жінки - хвороба забрала шестеро її дітей.
Дід Семен - обожнює сонце, вважаючи його символом свого життя. “Так під сонцем на погребні він і помер”. Колишній чумак, зовні схожий на Бога. Любитель Псалтиря, веселої вдачі, ночівель під деревом. “Він був високий, худий, мав хвилясте довге сиве волосся, а борода біла. І була в нього велика грижа ще з молодих літ. Пахнув дід теплою землею й трохи млином. Він був наш добрий дух лугу й риби. Розмовляв з усім живим, що росло й рухалося навколо”. Відзначався гучним кашлем.
Прабаба Марусина - “маленька й така прудка, й очі мала такі видющі та гострі, що сховатись од неї не могло ніщо у світі. Їй можна було не давати їсти. Але без прокльонів вона не могла прожити й дня. Вони були її духовною їжею”.
Зміст кіноповісті «Зачарована Десна»
Перед нами зрілий митець, що часто поринає у своє минуле. Автор запрошує зазирнути в його дитинство.
Маленький Сашко знайомить нас зі своєю сім’єю. Мати Одарка обожнює, щоб у її дворі все “проростало”, тому навколо повно рослин. Сашко дуже прив’язаний до діда Семена, хоч Одарка й називає його чорнокнижником. Бабу Марусину хлопчик не любить через її постійні прокльони.
Одного дня Сашко повитягував моркву на городі й запхав її назад у землю. Розлючена баба накинулась на правнука. Хлопчик, ховаючись у тютюні, картав себе, що тепер ніколи не потрапить до раю, і міркував, як спокутувати цей гріх.
У їхньому домі висить картина раю і пекла, яку Одарка виміняла на ярмарку. Вона водночас вабить і лякає Сашка. Розглядаючи її, він фантазує про долю рідних: “Батькові чорти наливали в рот гарячу смолу, щоб не пив горілки й не бив матері. Баба лизала сковороду за довгий язик і за те, що була велика чаклунка. Діда тримав у руках сам диявол за те, що він чорнокнижник. Сама мати божилася, що буде у раю між святими, як боляща великомучениця, що годує ворогів своїх - діда й бабу - догоджає їм”.
Найбільше Сашко обожнював батька, вважаючи його найгарнішим серед усіх людей.
У родині Сашко вижив єдиний - до нього народилося 2 дівчинки і 4 хлопчики, які померли від хвороби в один день. Після цього батько зневірився в релігії.
Навесні мати принесла маленьку дівчинку - Сашкову сестричку. Того ж дня померла баба Марусина, чому хлопчик неабияк зрадів, думаючи, що з нею пішли й усі прокльони.
На Великдень, який батько не визнавав, село затопила повінь. Батько взяв Сашка рятувати людей.
Влітку почались жнива, і батьки вперше взяли малого на сінокіс.
Під час прогулянки на човні Сашко побачив лева. Батько спершу не повірив, але потім сам побачив звіра й довго мовчав від здивування. Пізніше з’ясувалося, що потяг із тваринами зійшов з колії, і лев утік.
Якось уночі Сашкові здалося, ніби він чує розмови коней, які скаржилися на важку долю і на його батька. Відтоді хлопець не любив коней.
Коли настав час іти до школи, вчитель, який говорив російською, налякав Сашка. На запитання про ім’я батька хлопчик від хвилювання не зміг відповісти. Вчитель вирішив, що Сашко “еще недоразвитый” і не взяв його до школи.
У фіналі дорослий Довженко радіє, що народився біля Десни, роздумує про нелегку долю батьків і вважає дитячі спогади найціннішими.