Оскар Вайльд у своїй казці “Хлопчик-Зірка” показує, що справжня краса людини визначається не зовнішністю, а внутрішніми якостями - добротою, співчуттям, здатністю любити й прощати.
На початку твору головний герой, обдарований надзвичайною вродою, є втіленням потворності душі. Він гордий, егоїстичний, жорстокий до людей і тварин. Краса для нього - лише привід пишатися собою і зневажати інших. Кульмінацією його моральної огидності стає відречення від власної матері через її бідність і неприглядний вигляд. Цей вчинок перетворює Хлопчика-Зірку зовні на потвору, роблячи його подібним до жаби й гадюки. Автор показує, що зло спотворює людину, що зовнішність без доброго серця нічого не варта.
Але у випробуваннях, які випадають на долю Хлопчика-Зірки, його душа очищується. Страждання, приниження, тяжка праця пробуджують у ньому співчуття до знедолених. Він починає допомагати іншим, навіть жертвуючи собою. Милосердя до Зайця, який потрапив у пастку, співчуття до прокаженого, якому герой віддає останні гроші, свідчать про його моральне переродження. І саме ці вчинки, продиктовані любов’ю й жалем, повертають Хлопчикові-Зірці його красу. Але це вже інша краса - краса душі, що сяє в його очах. Вона робить героя гідним корони, символізує його духовну велич.
Найвища точка цього перетворення - покаяння Хлопчика-Зірки перед матір’ю і прокаженим. Впавши на коліна, цілуючи їхні рани, він являє приклад справжньої краси - краси смиренної, всепрощаючої любові. Ставши королем, герой втілює ідеал прекрасної людини, яка живе для інших, творить добро, навчає милосердя. Його духовна досконалість виявляється сильнішою за смерть і залишається жити в пам’яті людей.
Отже, Оскар Вайльд стверджує, що істинно красивою є людина, яка поєднує зовнішню і внутрішню красу. Зовнішність має бути відображенням прекрасної душі - доброї, люблячої, здатної до співчуття й самопожертви. Тільки така гармонія робить людину по-справжньому досконалою. Цей ідеал втілений в образі Хлопчика-Зірки після його духовного переродження, коли його врода стає свідченням краси його серця. Казка вчить, що шлях до цієї мети лежить через страждання, співчуття до інших і подолання власних вад. Це і є найвищий моральний урок твору.