Новела Миколи Хвильового “Я (Романтика)” — це психологічний твір, що розкриває внутрішню боротьбу головного героя між людяністю та фанатичним служінням революції. У центрі сюжету — трагічний вибір, який призводить до остаточного морального падіння героя. Через символізм, імпресіоністичні образи та майстерне поєднання реальності й марень автор засуджує революційний фанатизм і показує його згубні наслідки.
Рік: 1924
Рід: епос
Жанр: психологічна новела
Напрям: імпресіонізм
Тема: боротьба добра і зла в душі героя (чекіста і людини) на тлі громадянської війни та революції.
Ідея: засудження революційного фанатизму та жорстокості; показ неможливості побудови справедливого суспільства на невинних жертвах.
Період подій: 20-ті роки XX століття
Місце подій: будинок розстріляного шляхтича
Герої твору: «Я» — главковерх «чорного трибуналу», доктор Тагабат, дегенерат, Андрюша; мати «Я».
Композиція: Ліричний заспів і три частини; присвята «Цвітові яблуні»; розповідь від першої особи; поєднання картин-марень і картин моторошної реальності.
Символи:
- Я (Романтика) – внутрішній конфлікт, фанатична віра.
- Доктор Тагабат, Дегенерат, Андрюша – різні аспекти людської душі.
- Загірна комуна – ідеальне суспільство.
- Мати – символ любові та самопожертви.
- Ігрек, Зет – знеособлення людини в тоталітарному режимі.
- Полин – уособлення вічності.
- М’ята – символ забуття.
Важливі деталі:
✨ Розповідь ведеться від першої особи (Я).
✨ Поєднання марень із моторошною реальністю.
✨ У 2008 році режисер М. Калюжний зняв короткометражний фільм за мотивами новели М. Хвильового “Я (Романтика)”. Кінострічка триває 20 хв 32 с і доступна для перегляду в інтернеті.
Цитати про твір:
У новелі закодовано вибір, що невблаганно поставав перед кожним українським комуністом, вибір між вірністю фанатичній догмі й синівською любов’ю до України
Я вірю в “загірну комуну” і вірю так божевільно, що можна вмерти (М. Хвильовий).
Головні персонажі та їх характеристика:
Я – роздвоєна особистість, у якій борються добро і зло: “Я - чекіст, але я і людина”. Як голова чорного трибуналу комуни, він приймає рішення про розстріли: “нікчема в його руках, яка віддалася на волю хижої стихії”. Я-чекіст – уособлення насильства й революційного обов’язку. Я-людина – символ моральних цінностей. Наприкінці герой остаточно підкоряється злу, розстрілюючи власну матір.
Дегенерат - “вірний вартовий із дегенеративною будовою черепа”, схожий на каторжника. Жорстокий і бездушний, він є “вірним псом революції”. Під час розстрілів не відчуває жалю.
Доктор Тагабат - “з широким лобом і білою лисиною, з холодним розумом і каменем замість серця”. Він символізує безжальну логіку революції, завжди діючи чітко за її законами.
Андрюша - “невеселий комунар”. Слабкодухий, не погоджується з жорстокістю, але мовчить. Став чекістом не з власної волі.
Мати - символ зрадженої України, доброти й милосердя. “Втілений прообраз тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків. Моя мати - наївність, тиха жура і добрість безмежна”.
Сюжетні елементи:
Пролог: зображення революційних подій і особливих стосунків “Я” з матір’ю.
Експозиція: опис палацу на горі, де працює чорний трибунал комуни, та характеристика його учасників.
Зав’язка: болісні роздуми “Я” про своє минуле й теперішнє, внутрішня боротьба між чекістом і людиною.
Розвиток дії: послідовне винесення смертних вироків невинним людям – крамарю іксу, теософам ігреку й зету, версальцям.
Кульмінація: страшне відкриття – серед “версальців” (черниць), приведених на суд, “Я” бачить власну матір, але фанатична відданість ідеї перемагає – звучить вирок: “Розстрілять”.
Розв’язка: моторошний фінал – “Я” здійснює розстріл рідної матері, остаточно зрікаючись людяності.
Зміст новели Миколи Хвильового “Я (Романтика)”
“Я” бачить у маренні матір, яка каже: “М’ята вмирає в тузі. Надходить гроза”. В її очах сльози. Вона називає сина “м’ятежним”, а він схиляє голову до її грудей.
Душа “Я” розривається між чекістом і людиною. Вони працюють у маєтку розстріляного шляхтича, серед розкішних картин. Чекісти байдуже переглядають справи “зрадників”. Чоловіка ікс засуджують до розстрілу, навіть не читаючи його справу. Таких, як він – тисячі.
Приводять ігрика й зета (чоловіка й жінку). Їхні благання пощади викликають лише глузування. Вирок той самий: “Розстрілять”.
Андрюша просить відпустити його на фронт. “Я” і доктор Тагабат висміюють його, звинувачуючи в намаганні перекласти на них “чорну справу”.
До кімнати заводять черниць-”версальців”, нібито ворогів революції. Серед них – мати “Я”. Доктор Тагабат, знаючи це, жорстоко насміхається. “Я” різко зупиняє його і наказує відвести черниць до в’язниці.
“Я” намагається відволіктися, щоб не думати про матір. Комунари повідомляють про наступ ворога й необхідність відступати. Черниць виводять разом з усіма.
Раніше Андрюша пропонував “Я” відпустити матір, але той різко відмовив – його відданість революції непохитна.
Всі йдуть до лісу. “Я” повідомляють, що місце для розстрілу черниць визначено, але його матір відвели вбік. Доля матері – в його руках.
Чути постріли. Черниці мертві.
Йдучи до матері, “Я” поринає в марення – згадує запах м’яти, материнську ніжність, її слова про “м’ятежного сина”. Підійшовши до матері, він кладе її голову собі на груди й стріляє їй у скроню…
Марення не припиняються. Віддалившись, “Я” раптом усвідомлює жахливу реальність. Він біжить до тіла матері, падає на коліна, вдивляється в мертве обличчя, по якому “текла темним струменем кров”.
Чуючи постріли, “Я” піднімається й іде до колег. Зупинившись серед степу, він бачить: “Там, в дальній безвісті, невідомо горіли тихі озера загірної комуни”.