Рік: 1898
Рід: епос.
Жанр: музична (симфонічна) новела.
Напрям: неоромантизм із елементами імпресіонізму.
Тема: розкриття доль трьох талановитих жінок, мистецтво та його вплив на людину.
Ідея: возвеличення незалежності й самодостатності жінки — творчої особистості.
Підзаголовок: “Фрагмент”.
Період подій: кінець XIX століття.
Назва: означає “меланхолійний вальс”. Побудова твору відтворює ритм вальсу: спочатку легкість і спокій, потім напруга й динаміка, наприкінці – несподіваний фінал. Це й зумовило таку назву.
Композиція (будова): Новела складається з трьох частин: у першій частині ведуться розмови про кохання, у жартівливому тоні розповідається історія художниці Ганни; у другій переважає меланхолійна, ніжна тональність, на тлі якої розкривається образ Софії Дорошенко; в останній частині підсумовують картину сумна мелодія, тріснута струна фортепіано й обірване життя героїні.
Важливі деталі:
✨ автобіографічність: коханий піаністки Софії одружився з іншою – відлуння особистої драми Кобилянської;
✨ екранізація Б. Савченком у 1990 році;
✨ первісний текст написано німецькою;
✨ оповідь веде вчителька Марта від першої особи;
✨ у творі згадується Шопен.
Цитати про твір:
маніфест українському модернізму
долі дівчат у новелі відтінюються звучанням меланхолійного вальсу: веселого спочатку й сповненого шукання, суму, розпуки наприкінці твору
прочитали “Valse melancolique” і знаєте історію мого життя. Се моя історія” (О. Кобилянська)
Головні персонажі і їх характеристика:
Музика - наскрізний образ. Відкриває й завершує твір. Підсилює сюжет, впливає на читача, розкриває внутрішній світ героїв.
Ганнуся - художниця, нова жінка. Мріє про закордонне навчання. Гостра на язик. “Улюблениця долі”. Світла блондинка з живими очима. Струнка. Всім подобається. 20+ років. Не терпить буденності. Феміністка: “Будьмо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулися так вповні”.
Марта - оповідач. Вчителька, типова українка. Добра душа. “В мене стільки тепла, що можу ним інших зогріти”. Одна з “тих тисячок звичайних, невтомних мурашок, що гинуть без нагоди, а родяться на те, щоб любов’ю своєю удержувати лад на світі”. Цінує кохання і сім’ю.
Софія Дорошенко - талановита піаністка з пораненою душею. Вродлива, але сумна. Класичні риси обличчя. Носить чорну стрічку на голові. Густе волосся. Душа - “немов складалася з тонів і була олицетворена музикою”. Суперечлива: дорога білизна, неохайний верхній одяг. Мистецтво - її самовираження і захист. Страждає через зраду коханого. Віддається музиці: “Можу все життя віддати резонаторові”. Мрії про Відень розбиваються через відмову дядька оплачувати навчання. Це початок її кінця.
Сюжетні елементи:
Експозиція: опис Марти та Ганни, їхніх поглядів на життя.
Зав’язка: рішення подруг запросити до себе Софію Дорошенко як співмешканку.
Розвиток дії: буденне життя трьох жінок, кохання Марти, смерть матері Софії, відмова дядька фінансувати її навчання.
Кульмінація: трагічна смерть Софії.
Розв’язка: життя Марти і Ганни після втрати подруги.
Зміст новели «Valse mélancolique»
Подруги Ганна й Марта шукають третю співмешканку, щоб зменшити витрати на житло.
Через помічницю Катрю отримують візитівку Софії Дорошенко. Під час зустрічі дізнаються, що Софія – піаністка, яка мріє навчатись у Відні. Її пристрасть до музики переконує Ганну, а виконання вальсу Шопена остаточно зачаровує обох.
Софія розповідає про своє життя: батько помер від серцевого нападу, передавши їй слабку нервову систему. Мати живе на утриманні брата.
Коли по сусідству оселяється молода пара, поведінка Софії змінюється – вона стає пригніченою, постійно грає “меланхолійний вальс”.
Одного вечора Софія застає Марту в сльозах через нерозділене кохання до професора. Заспокоюючи подругу фразою “чоловіки не варті наших сліз”, піаністка відкриває власну рану: вона кохала чоловіка, який несподівано її покинув і одружився з іншою.
Після смерті матері й похорону Софія поступово оговтується від горя.
У травні всі троє щасливі: Ганна продала картину й готується до навчання в Римі, Марта заручилася з професором, Софія готується до Відня.
Одного вечора співмешканки чекають на Софію. Коли та повертається пригніченою й мовчазною, починає грати свій вальс. З її листа подруги дізнаються, що дядько відмовив у фінансуванні навчання. Раптом у кімнаті лунає тріск – лопається струна резонатора. Софії стає зле, і незабаром вона помирає.
Через три роки Марта вже одружена з професором і має сина. Ганнуся повертається з Риму теж із хлопчиком, розповідаючи, що покинула його батька: “не маю особливої потреби в чоловікові, а син належить лише мені”. Вона достатньо заробляє, щоб самостійно виховувати дитину.
Хлопчик Марти грає на фортепіано, що колись належало Софії.
Про твір
Назва новели символічна: вальс - наскрізний мотив, що розкриває три типи жінок, об’єднаних пошуком краси, але глибоко індивідуальних.
Оповідач Марта розкривається через спілкування з подругами. Читач бачить події її очима.
Ганнуся – красуня з витонченим внутрішнім світом. “Ясна блондинка з правильними рисами обличчя і блискучими очима”. Вона не терпить буденності, живе мистецтвом і шукає красу у всьому. Ганнуся – представниця нового типу інтелектуалок із феміністичними поглядами: “Будемо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулися так уповні”. Однак її егоїзм і прагнення жити мистецтвом заради мистецтва призводять до трагедій: розриву з чоловіком і втрати батька для сина. Крім того Ганна спричинила й смерть подруги Софії, кинувши необережні слова…
Марта - традиційна українка з великим серцем. Вчителька, дружина, мати. Глибоко розуміє духовне, оцінює таланти подруг.
Софія - втілення Музики. Надзвичайно обдарована, але з пораненою душею через нещасливе кохання. Повністю віддається мистецтву, жертвуючи навіть життям.
Новела автобіографічна - Кобилянська порівнювала себе з Софією.
До речі…
Фільм за новелою зняли 1990 року на Київській кіностудії імені О. Довженка (режисер Б. Савченко).