Рік: 1977
Рід: епос.
Жанр: новела.
Напрям: модернізм.
Тема: історія про складність людських стосунків і нещасливе кохання.
Ідея: возвеличення кохання як найвищої цінності, що підносить людину над буденністю.
Герої твору: студент-оповідач, його батьки — Михайло й Соня (Софія); їхні сусіди — Марфа й Карно Яркові; поштар — дядько Левко.
Присвята: “Любові всевишній присвячується”.
Назва: у народі “три зозулі з поклоном” означає прохання забути й не кохати.
Історія написання: натхненням стала пісня сліпого бандуриста “Летіла зозуля через мою хату”. Основою твору є автобіографічна історія про батька автора, якого радянська влада заслала до Сибіру, звідки він не повернувся. Автор довго не наважувався писати про цю трагедію, згадуючи її лише в тісному колі.
Сюжет: Заміжня Марфа Яркова закохана в одруженого Михайла, який має сина. Історію цього кохання синові (оповідачеві) розповідає його мати, Софія. Михайла заслали до Сибіру, звідки він більше не повернеться.
Щомісяця Михайло надсилає листа Софії, але саме Марфа відчуває день його приходу. Вона потай біжить до листоноші Левка і просить потримати лист у руках, пригорнути його до грудей. Добродушний дядько Левко дозволяє їй це.
Софія знає про любов Марфи до Михайла, але не засуджує її за це, приймаючи ситуацію з мудрістю та співчуттям.
Важливі деталі:
✨ Автобіографічна основа.
✨ Багато художніх деталей, що додають глибини.
✨ Обрамлення сюжету: початок і кінець – думки сина-оповідача, середина – розповідь про батька.
✨ Любовний трикутник: Михайло – Соня – Марфа.
✨ Символіка: три зозулі – три долі, любовний трикутник.
✨ Багатогранність любові: кохання показане в різних вимірах.
✨ Елементи притчі: повчальний підтекст і приховані висновки.
✨ Події передані через листування між героями.
Персонажі та їх характеристика
Оповідач: Григір Тютюнник, студент. Зовні схожий на батька.
Михайло: батько письменника, засланий до Сибіру. Одружений із Софією, але між ним і Марфою Ярковою існує особливий зв’язок. Завжди охайний, із “пекучим” поглядом.
Соня: дружина Михайла, мати оповідача. Глибоко кохає чоловіка, але не засуджує ні його, ні Марфи. Вирізняється мудрістю та милосердям.
Марфа Яркова: дружина Карпа, закохана у Михайла, який старший за неї на 14 років. Невисока, тендітна жінка.
Карпо: чоловік Марфи. Любить смачно поїсти. Зовні товстий, із рудим волоссям.
Дядько Левко: поштар, який приносить листи від Михайла. Дуже худий і високий чоловік.
Сюжетні елементи
Пролог-обрамлення: студент повертається додому в новому костюмі.
Зав’язка: мати розповідає синові про кохання батька до Марфи.
Розвиток дії: історія про те, як Марфа відчуває прихід листів від Михайла.
Кульмінація: Михайло просить Софію передати Марфі “три зозулі з поклоном”.
Розв’язка-обрамлення: сосна батька відповідає на запитання сина.
Зміст новели “Три зозулі з поклоном”
Молодий студент повертається додому в новому дешевому костюмі, заробленому розвантаженням вагонів. Дорогою він помічає сиву жінку на порозі хати – Марфу Яркову, яка проводжає його поглядом і щось шепоче.
Минаючи велику сосну, яку в селі називають “та, що твій тато садив”, хлопець приходить до матері Софії. Син питає, чому Марфа так дивиться на нього. Після довгої паузи мати відповідає: “Вона любила твого тата Михайла, а ти на нього дуже схожий”.
Софія розповідає, що Марфа завжди відчувала прихід листів від Михайла із Сибіру. Жінка кидала всі справи й бігла до поштаря дядька Левка, який дозволяв їй потримати лист. Марфа притискала його до серця, шепотіла щось і віддавала, дякуючи карбованцем.
На питання сина, як Марфа могла відчувати листи, Софія відповідає, що не знайшла пояснення, але ніколи не засуджувала її, бо “серце в усіх людей неоднакове”.
Марфа була на 14 років молодша за Михайла. Батько студента завжди мав особливий вигляд і погляд. Під час останньої зустрічі він просто мовчки голубив дружину.
Раніше родини дружили – Михайло, Софія, Марфа та її чоловік Карпо часто проводили час разом і співали. Тільки Карпо більше цікавився їжею. Марфа дивилась на Михайла, але він не відповідав їй поглядом.
В останньому листі батько писав про свою сивину, сни про роботу й сосну. Згадував про непогане харчування й одяг. Він просив: “Останнім часом мені здається, що поруч ходе Марфина душа нещасна. Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір неісходиму”. Завершував словами: “Обіймаю тебе і несу колиску з сином, доки й житиму”.
Син запитує себе, як батько й Марфа відчували одне одного і чому не одружилися. “Тоді б не було тебе”, – шумить у відповідь батькова сосна.
Літературознавці про твір
Новела має автобіографічний характер. Григір Тютюнник рідко говорив про свого репресованого батька, тільки серед близьких друзів. Написати про нього він довго вагався – бракувало підходящої форми й тонких постмодерних асоціацій.
Знайшовши потрібний стиль, він зумів винести трагедію батькового ув’язнення на другий план, віддавши головну роль Любові – найважливішому в людському житті.
У творі є традиційний любовний “трикутник” (Марфа — Михайло — Софія), але зовсім нетрадиційний за своєю суттю: без таємниць і обманів. Усі герої знають про почуття одне одного й ніхто нікого не засуджує. Любов сприймається як найвища цінність і як страждання, гідне співчуття.
Ключову роль у розкритті сюжету відіграє листування. Мати оповідача дізнається про ув’язненого чоловіка лише з листів. Закохана Марфа безпомилково відчуває їх прибуття, а її душа тоді відділяється від тіла і лине до коханого Михайла аж у сибірські сосни.
В останньому листі Михайло просить передати Марфі “три зозулі з поклоном”, не знаючи, “чи перелетять вони Сибір неісходиму”.
Емоційне напруження новели гармонійно поєднане з параболічною структурою: початок і фінал належать сприйняттю сина. Він не розуміє, як Марфа й батько відчували одне одного на відстані та чому, попри це, не одружились. Відповідь звучить фінальним акордом: “Тоді не було б тебе…” — шумить велика татова сосна.