Повість «Тіні забутих предків» (1911)
Рід: Епос.
Жанр: Повість.
Напрям: Неоромантизм з елементами імпресіонізму.
Тема: Зображення життя гуцулів у гармонії з природою, їхніх звичаїв, фольклору та побуту.
Ідея: Оспівування високого й красивого почуття кохання.
Герої твору: Іван Палійчук, його кохана Марічка Гутенюк, дружина Палагна, сусід Юра; щезник, нявка, чугайстир.
Місце подій: Західна Україна, Гуцульщина.
Період: Межа XIX–XX століть.
Назва: Автор перебрав 12 варіантів, серед них – “Голос віків”, “Спадок забутих предків”. Врешті обрав “Тіні забутих предків”.
Історія створення: Коцюбинського надихнула поїздка до Карпат. Провів час у селі Криворівня, збираючи матеріали для твору.
Важливі деталі
✨ Синтез вірувань: Християнські та язичницькі елементи.
✨ Екранізація: Сергій Параджанов зняв фільм (1964 рік), який став світовим культурним явищем.
✨ Іван та Марічка: Українські “Ромео і Джульєтта” – діти ворогуючих родин.
✨ Життєствердність: Фінальний похорон Івана – гуцули танцюють. Для них смерть – перехід в інший вимір, а не трагедія.
Цитата про твір:
Гуцульщині “Тінями забутих предків” поставив Коцюбинський в українському письменстві віковічний пам’ятник
Герої і їх характеристика:
Іван Палійчук
Дев’ятнадцята дитина у багатодітній родині. З дитинства відрізнявся задумливістю – мати боялася, що його підмінили нечиста сила. Стрункий і сильний. Мав потужну віру у надприродне, уміє грати на флоярі, знає зілля. Шукає гармонії з природою, а не багатства. Щиро кохає Марічку.
Марічка Гутенюк
Добра, наївна, з чорними очима, які мовби обертають душу. Дуже щира, добра та наївна. Вміє співати, сама складає пісні. З дитинства кохає Івана.
Палагна
Дружна Івана. Горбатий ніс, волохата шия. Походить із багатої родини – одягається на показ. Курить люльку, працьовита. Зраджує Івана з Юрою.
Юра
Мольфар, що тримав силу небесних та земних сил. “У своїх руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя…”. Чорний погляд, “був могутній, потужний, все знав”. Коханець Палагни.
Нявка (мавка)
Нечиста сила, що перетворюється у душі дівчат. У спині діра – видно нутрощі. Заманює людей у пастки.
Чугайстир
Добрий лісовий дух. Боронить людей від нявок. “Без одежі. М’яке темне волосся покривало все тіло, добрі очі”.
Щезник
Злий дух. Раптово з’являється, скликає міфічних істот у танок. “Сидів на камені, дув у флояру”.
Арідник
Верховний дух Потойбіччя, прародитель Карпат. Вигадав ватру (вогнище).
Баба Хима
Відьма. Використовує надприродні сили для шкоди людям.
Сюжетні елементи:
Експозиція: карпатська природа оживає перед читачем. Знайомство з персонажами: Іван, Марічка, ворогуючі родини Гутенюків та Палійчуків, що влаштовують бійку.
Зав’язка: зустріч Івана та Марічки – зародження їхнього кохання.
Розвиток дії: дружба і щире кохання між Іваном та Марічкою. Іван вирушає на полонину, а після повернення дізнається про смерть Марічки. Він зникає на 6 років, а потім одружується з Палагною. Її стосунки з Юрою стають причиною конфлікту. Бійка Івана з мольфаром погіршує його здоров’я.
Кульмінація: Іван падає зі скелі й трагічно гине.
Розв’язка: похорони Івана.
Зміст повісті “Тіні забутих предків”
Повість розповідає про Івана Палійчука та його велику родину. З двадцяти дітей більшість покинула цей світ. Один із братів Івана загинув у черговій кривавій сутичці з родом Гутенюків.
Подорослішавши, Іван стає пастухом корів, де часто тішить себе грою на флоярі. Одного дня він вловив дивну мелодію і, зацікавившись, пішов на неї. То був щезник, який примовляв: “Немає моїх кіз… Є мої кози”. Побачивши цапів, Іван запам’ятав цю мелодію і навчився її відтворювати.
Під час відвідин церкви знову спалахнула бійка з Гутенюками, в якій батько Івана втратив життя. Розлючений хлопець ударив маленьку дівчинку й викинув її кісник у річку. На диво, дівча лише засміялось і поділилося цукеркою: “Нічого, у мене є другі, май ще ліпші”. Відтоді діти потай потоваришували. Марічка Гутенюк — так звали дівчинку. З роками дружба перетворилася на палке кохання.
Після смерті батька родина Івана зубожіла. Хлопцеві довелося йти на полонину заробляти. Марічка тяжко це переживала.
На полонині Іван познайомився з Миколою — оповідачем містичних історій, який розказав, що світ створив диявол. Там Іван уперше побачив нявку, схожу на Марічку, і мав моторошний сон про кохану.
Повернувшись додому, хлопець дізнається страшну звістку — Марічка загинула, її забрала повінь. Спочатку не повіривши, Іван знайшов її мертве тіло в селі нижче за течією. Після цього він зник на 6 років, а повернувся вже з дружиною Палагною. Він не кохав її, але жив спокійно — вони дбали одне про одного та господарство.
Сусідами подружжя були відьма Химка та мольфар Юра. Бездітність не журила Івана — вони дбали про свою мержинку (худобу). Все змінилося, коли Палагна вирішила вдатися до чаклунства. На Благовіщення вона закопала сіль, булку й намисто. За її оголеним ритуалом підглядав Юра, і невдовзі вони стали коханцями. Івана це не бентежило, але після бійки з мольфаром він відчув, що сили покидають його. Простеживши за ними, Палійчук побачив, як Юра чаклує над глиняною фігурою, пророкуючи його долю.
Згодом у лісі Іван почув голос Марічки. Розуміючи, що це нявка, він все одно пішов за нею, згадуючи їхнє дитинство. Коли нявка зникла, Іван розпалив вогонь, але замість неї з’явився чугайстир. Щоб уберегти привид коханої, Іван відволік лісового духа грою та танцями до виснаження. Шукаючи нявку, він зірвався зі скелі. Вівчарі знайшли його ледь живим, але врятувати не змогли.
На похорон Івана зійшлося багато людей, клали в труну гроші, тужила Палагна. Та скоро всі забули про померлого й почали веселитися — гуцули вірять, що смерть не трагедія, а лише перехід в інший вимір буття.
Літературознавці про твір
Життя гуцулів у повісті Коцюбинського зображено як унікальне сплетіння християнського та язичницького світів. Хоч усі мешканці гірського села “були богомільні”, водночас тут збереглися прадавні вірування, що відбились у звичаях, обрядах і способі життя горян. Саме ці “тіні забутих предків” ожили перед письменником у Криворівні, надихнувши його створити цей яскравий двоєдиний світ.
Язичництво вабило Коцюбинського найбільше — тому він розкриває казково-демонічний світ довкола головних героїв. Арідники, щезники, мольфари, чугайстри постають у всій своїй таємничій красі. Автор майстерно змальовує незвичайні ритуали та обряди гуцулів, якими було наповнене їхнє життя і світогляд.
У творі панує неоромантичне захоплення природністю — на противагу закостенілим традиціям. Любов Івана й Марічки зароджується всупереч родовій ворожнечі й протистоїть їй як гармонія протистоїть хаосу. Твір живиться енергією разючих контрастів: ніжна й “дика” у своїй природно-поетичній “первозданності” Марічка — і приземлено-груба Палагна. Вони втілюють поезію та прозу життя, два шляхи, між якими мусить обирати кожна людина.
Втративши Марічку-мрію, Іван ненадовго потрапляє в полон буденності з Палагною, але життя без справжнього кохання стає для нього неможливим… І хоч Іван помирає, фінал повісті знову — як часто в Коцюбинського! — славить тріумф життя навіть перед обличчям смерті.
“Життєхваленням” автор завершує й “Тіні забутих предків”: під час похорону Івана гуцули танцюють… Життєва філософія горян бачить у житті самодостатню цінність. Народившись, ти маєш “набутися” в цьому світі, бо сенс і краса буття — в самому акті життя, його неповторності. Ця думка єднає повість з іншими творами письменника, зокрема новелою “Intermezzo”, де оспівано прості радощі існування.
Неоромантичне «життєхвалення» і поетизація природи підсилені в «Тінях забутих предків» яскравими імпресіоністичними малюнками. Автор нерідко вдається до мови метафор, несподіваного поєднання звукових і кольорових образів, принципу переважання враження над вираженням. Що таке, наприклад, «зелений сміх», як не кольорова музика гір? (За В. Пахаренком).