Skip to content

Сон: аналіз, паспорт, сюжет, зміст

Posted on:25 березня 2025 р.

“Сон” - перший сатиричний твір в українській літературі, що нещадно викриває справжню суть Російської імперії. Шевченко відверто засуджує самодержавство і кріпосництво, створивши гострий політичний памфлет, який викликав обурення влади. Під час слідства у справі Кирило-Мефодіївського братства поема «Сон» була одним з основних доказів антиурядової діяльності Шевченка і підставою для суворого покарання автора.

Рід: ліро-епос.

Жанр: сатирична поема.

Напрям: реалізм.

Підзаголовок: комедія.

Тема: реалістичне зображення сутності Російської імперії.

Ідея: засудження самодержавства та кріпосництва; висміювання вірнопідданства й аморальності земляків, які служать імперії; заперечення гноблення.

Новаторство: перший сатиричний твір, що жорстко критикує владу.

Місце дії: Україна, Сибір, Петербург.

Епіграф: «Дух истины, его же мір не может пріяти, яко не видит его, ниже знает его» (книга Іоанна).

Назва символічна: кріпосництво — це страшний сон, від якого треба прокинутися.

Важливі деталі:

✨ Прийом подорожі уві сні.

✨ Контрасти: прекрасна природа України — тяжке життя її народу; побут простих людей — розкіш панів.

Цитати про твір:

Сміливий маніфест слова проти темного царства

Це сцена генерального мордобитія

Персонажі:

Ліричний герой — чоловік, якому наснився сон.

Цар і цариця — символи самодержавства.

Пани — уособлення паразитизму та аморальності.

Земляки-перевертні — ті, хто відцуралися українських цінностей і служать імперії.

Цар волі — Бог, символ свободи й справедливості.

Композиція

В основі композиції поеми чотири частини (хоча на розділи автор твір не поділяє): вступ і три частини — зображення України, Сибіру й Петербурга.

Сюжетні елементи:

Експозиція: роздуми поета про долю людини, соціальні й моральні проблеми країни.

Зав’язка: ліричний герой сп’янів і заснув, після чого уві сні летить над землею..

Розвиток дії:

Кульмінація: сцена “генерального мордобитія”.

Розв’язка: пробудження ліричного героя після сну.

Зміст поеми “Сон”

Пролог: філософські роздуми поета про долю людини.

Україна. Спершу розкішний пейзаж: “Дивлюся, аж світає, край неба палає, соловейко в темнім гаї сонце зострічає…”. Далі — нестерпні картини народного життя: “латану свитину з каліки знімають”; “он розпинають вдову за подушне, а сина кують”; “під тином опухла дитина, голоднеє мре, а мати пшеницю на панщині жне”.

Сибір. На каторзі, серед злочинців — “цар волі”, борець проти царату: “мов із тісної домовини на той останній Страшний суд мертвці за правдою встають… ні, то люди, живі люди, в кайдани залиті”; “а меж ними, запеклими, в кайдани убраний цар всесвітній! Цар волі…не плаче, не стогне. Раз добром нагріте серце вік не прохолоне”.

Петербург. Пишне місто з панами “нагодованими, обутими”. У царському палаці ліричний герой зустрічає українця-перевертня.

Тут автор висміює царицю: “мов опеньок засушений, тонка, довгонога” і підлабузництво чиновників.

У цій частині ми бачимо “сцену генерального мордобитія” (Франко): “дивлюся, цар підходить до найстаршого…та в пику його як затопить! Облизався неборака; та меншого в пузо - аж загуло! А той собі ще меншого туза межи плечі; той меншого…”. Це оголює справжню суть верїівки імперії.

Далі біля Неви герой бачить пам’ятник Петру I від Катерини II й розмірковує про долю України: “це той первий, що розпинав нашу Україну, а вторая доконала вдову сиротину”.

Потім чується голос гетьмана Полуботка: “о царю поганий…, що ти зробив з козаками? Болота засипав благородними костями; поставив столицю на їх трупах катованих! І в темній темниці мене, вольного гетьмана, голодом замучив у кайданах…”.

Також герой бачить земляків в Петербурзі: “по-московськи так і ріжуть, сміються і лають батьків своїх…”; “плач, Украйно, бездітна вдовице!”.

Наприкінці поеми автор висміює катів свого народу. Царя автор спочатку порівнює з ведмедем, а згодом — з кошеням.

Фінал: ліричний герой прокидається — “отаке-то приснилося диво. Чудне якесь!”.

Про твіт

Підзаголовок “комедія” у поемі показує не так жанр, як спосіб зображення дійсності. Шевченко використав прийом сну, щоб у короткому творі розгорнути панораму життя всієї Російської імперії.

Фантастичний політ оповідача за совою (віщим птахом смерті) веде читача через три локації. В Україні ліричний герой милується теплими пейзажами, але ця краса гірко контрастує з народним життям: “під тином опухла дитина, голоднеє, мре, а мати пшеницю на панщині жне”. У холодному Сибіру зимовий пейзаж підсилює жахливі картини каторги, де перебуває таємничий “цар волі” - образ, що асоціюється з розіп’ятим Христом (пряма алюзієя).

У Петербурзі - місті “на козацьких кістках” - душі загиблих символізують білі птахи, серед яких дух Павла Полуботка. Тут автор нещадно висміює земляка-перевертня, який відцурався рідної мови, але й російської не опанував: “Так як же ти й говорить не вмієш по-здешнему?”

Шевченко викриває панівну верхівку гострим сарказмом, називаючи їх “пикатими”, “пузатими”, “мов кабани годовані”, “блюдолизами”. Царицю змальовує карикатурно: “Мов опеньок засушений, тонка, довгонога…”

Вражає “сцена генерального мордобитія”, яка оголює суть імперської системи - насильство й залякування. Особливо гнівно автор засуджує Петра І й Катерину II, які знищили козацтво.

Фінал поеми гротескний: від крику царя його челядь провалюється, а сам він перетворюється на жалюгідне кошеня - символ примарності царської влади.

Як влучно зазначив Франко, “Сон” - це “сміливий маніфест слова проти темного царства”, “перший у Росії сміливий і прямий удар на гниль і неправду кріпацтва”.