“Сон” - перший сатиричний твір в українській літературі, що нещадно викриває справжню суть Російської імперії. Шевченко відверто засуджує самодержавство і кріпосництво, створивши гострий політичний памфлет, який викликав обурення влади. Під час слідства у справі Кирило-Мефодіївського братства поема «Сон» була одним з основних доказів антиурядової діяльності Шевченка і підставою для суворого покарання автора.
Рід: ліро-епос.
Жанр: сатирична поема.
Напрям: реалізм.
Підзаголовок: комедія.
Тема: реалістичне зображення сутності Російської імперії.
Ідея: засудження самодержавства та кріпосництва; висміювання вірнопідданства й аморальності земляків, які служать імперії; заперечення гноблення.
Новаторство: перший сатиричний твір, що жорстко критикує владу.
Місце дії: Україна, Сибір, Петербург.
Епіграф: «Дух истины, его же мір не может пріяти, яко не видит его, ниже знает его» (книга Іоанна).
Назва символічна: кріпосництво — це страшний сон, від якого треба прокинутися.
Важливі деталі:
✨ Прийом подорожі уві сні.
✨ Контрасти: прекрасна природа України — тяжке життя її народу; побут простих людей — розкіш панів.
Цитати про твір:
Сміливий маніфест слова проти темного царства
Це сцена генерального мордобитія
Персонажі:
Ліричний герой — чоловік, якому наснився сон.
Цар і цариця — символи самодержавства.
Пани — уособлення паразитизму та аморальності.
Земляки-перевертні — ті, хто відцуралися українських цінностей і служать імперії.
Цар волі — Бог, символ свободи й справедливості.
Композиція
В основі композиції поеми чотири частини (хоча на розділи автор твір не поділяє): вступ і три частини — зображення України, Сибіру й Петербурга.
Сюжетні елементи:
Експозиція: роздуми поета про долю людини, соціальні й моральні проблеми країни.
Зав’язка: ліричний герой сп’янів і заснув, після чого уві сні летить над землею..
Розвиток дії:
- Зображення закріпаченої України: жахливі сцени страждань народу на тлі прекрасної природи.
- Сибір: каторжні роботи, серед злочинців є невинні люди.
- Петербург: розкішне життя панів.
Кульмінація: сцена “генерального мордобитія”.
Розв’язка: пробудження ліричного героя після сну.
Зміст поеми “Сон”
Пролог: філософські роздуми поета про долю людини.
Україна. Спершу розкішний пейзаж: “Дивлюся, аж світає, край неба палає, соловейко в темнім гаї сонце зострічає…”. Далі — нестерпні картини народного життя: “латану свитину з каліки знімають”; “он розпинають вдову за подушне, а сина кують”; “під тином опухла дитина, голоднеє мре, а мати пшеницю на панщині жне”.
Сибір. На каторзі, серед злочинців — “цар волі”, борець проти царату: “мов із тісної домовини на той останній Страшний суд мертвці за правдою встають… ні, то люди, живі люди, в кайдани залиті”; “а меж ними, запеклими, в кайдани убраний цар всесвітній! Цар волі…не плаче, не стогне. Раз добром нагріте серце вік не прохолоне”.
Петербург. Пишне місто з панами “нагодованими, обутими”. У царському палаці ліричний герой зустрічає українця-перевертня.
Тут автор висміює царицю: “мов опеньок засушений, тонка, довгонога” і підлабузництво чиновників.
У цій частині ми бачимо “сцену генерального мордобитія” (Франко): “дивлюся, цар підходить до найстаршого…та в пику його як затопить! Облизався неборака; та меншого в пузо - аж загуло! А той собі ще меншого туза межи плечі; той меншого…”. Це оголює справжню суть верїівки імперії.
Далі біля Неви герой бачить пам’ятник Петру I від Катерини II й розмірковує про долю України: “це той первий, що розпинав нашу Україну, а вторая доконала вдову сиротину”.
Потім чується голос гетьмана Полуботка: “о царю поганий…, що ти зробив з козаками? Болота засипав благородними костями; поставив столицю на їх трупах катованих! І в темній темниці мене, вольного гетьмана, голодом замучив у кайданах…”.
Також герой бачить земляків в Петербурзі: “по-московськи так і ріжуть, сміються і лають батьків своїх…”; “плач, Украйно, бездітна вдовице!”.
Наприкінці поеми автор висміює катів свого народу. Царя автор спочатку порівнює з ведмедем, а згодом — з кошеням.
Фінал: ліричний герой прокидається — “отаке-то приснилося диво. Чудне якесь!”.
Про твіт
Підзаголовок “комедія” у поемі показує не так жанр, як спосіб зображення дійсності. Шевченко використав прийом сну, щоб у короткому творі розгорнути панораму життя всієї Російської імперії.
Фантастичний політ оповідача за совою (віщим птахом смерті) веде читача через три локації. В Україні ліричний герой милується теплими пейзажами, але ця краса гірко контрастує з народним життям: “під тином опухла дитина, голоднеє, мре, а мати пшеницю на панщині жне”. У холодному Сибіру зимовий пейзаж підсилює жахливі картини каторги, де перебуває таємничий “цар волі” - образ, що асоціюється з розіп’ятим Христом (пряма алюзієя).
У Петербурзі - місті “на козацьких кістках” - душі загиблих символізують білі птахи, серед яких дух Павла Полуботка. Тут автор нещадно висміює земляка-перевертня, який відцурався рідної мови, але й російської не опанував: “Так як же ти й говорить не вмієш по-здешнему?”
Шевченко викриває панівну верхівку гострим сарказмом, називаючи їх “пикатими”, “пузатими”, “мов кабани годовані”, “блюдолизами”. Царицю змальовує карикатурно: “Мов опеньок засушений, тонка, довгонога…”
Вражає “сцена генерального мордобитія”, яка оголює суть імперської системи - насильство й залякування. Особливо гнівно автор засуджує Петра І й Катерину II, які знищили козацтво.
Фінал поеми гротескний: від крику царя його челядь провалюється, а сам він перетворюється на жалюгідне кошеня - символ примарності царської влади.
Як влучно зазначив Франко, “Сон” - це “сміливий маніфест слова проти темного царства”, “перший у Росії сміливий і прямий удар на гниль і неправду кріпацтва”.