Рік: 1915
Рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: інтимна (любовна).
Напрям: модернізм (кларнетизм).
Мотив: туга за втраченим коханням, поєднана з теплим спогадом про нього..
Збірка: “Сонячні кларнети”.
Історія написання: Павло Тичина пережив складну любовну історію: він закохався у Поліну Коновал, яка не відповіла взаємністю. Пізніше письменник почав зустрічатися з її сестрою Інною Коновал. Цей вірш присвячений обом жінкам: Інна символізує світлі спогади про кохання, а Поліна — страждання через нерозділені почуття.
🎨 Художні засоби:
Авторські неологізми: підкреслюють почуття автора: дитинно - щиро, наївно; золотоцінно - дуже цінує це почуття.
Риторичний оклик: “О панно Інно, панно Інно!”; “А хтось кричить: ти рідну стрів!”.
Риторичне запитання: “О панно Інно”; “О люба Інно, ніжна Інно”.
Епітет: зимовий вечір.
Персоніфікація: шепіт гаю.
Метафора: любові усміх квітне.
Порівняння: “Я Ваші очі пам’ятаю, Як музику, як спів”.
Звукові засоби:
- Асонанс: повторення звуків А, І, О створює мелодійність і ніжність тексту.
- Алітерація: повторення звуку Н додає м’якого ритму.
Про твір
Павло Тичина у юності пережив складні почуття, закохавшись одночасно у двох сестер — Поліну та Інну Коновал. Поліна не відповіла взаємністю, що принесло поетові глибокий смуток і самотність, які відображені у рядках: «Я — сам. Вікно. Сніги…».
Ці образи символічні: вікно асоціюється з очікуванням коханої людини, а сніг — із холодом і пусткою.
Ліричний герой веде внутрішній діалог із собою. Запитуючи: «Любив?», він спершу малює атмосферу кохання через образи природи («луги у квітах», «шепіт гаю»), а в останньому рядку дає ствердну відповідь: «Любив…». Розпач і драматизм підкреслюються паузами (вісім тире, шість три крапки), повтореннями («Сніги, сніги, сніги…»), а також діалогічною формою.
Цей твір є глибоким емоційним переживанням автора, де кожен художній засіб працює на створення атмосфери туги та світлих спогадів про кохання.