Опис села та перша зустріч
Село Вербівка на Васильківщині розташоване у широкій долині річки Раставиці серед густих верб і садків. Ясного недільного вечора Микола Джеря, син Петра Джері, спав під грушею і крізь сон почув спів незнайомої дівчини, яка набирала воду з Раставиці.
Того вечора мати, Маруся Джериха, хотіла, щоб Микола одружився з багатою Варкою, але він відмовився, оскільки думав про незнайомку. Приїхав осавула і наказав наступного дня йти на панщину: чоловікам косити овес, а молодицям жати жито.
Нимідoра та панщина
На панському лану Микола зустрів ту дівчину. Її справжнє ім’я було Минодора, але люди звали її Нимидорою. Вона була сиротою і наймичкою у Кавунів. Вона розповіла Миколі про своє тяжке життя в наймах.
Микола вирішив сватати Нимидору, хоча батьки спершу сперечалися, бо вона була убога. Дозвіл на шлюб отримали не одразу через труднощі з паном у Скрипчинцях, де жила Нимидора. Восени справили дороге весілля, витративши всі гроші на горілку та весільні витрати.
Конфлікти і втеча
Микола обурювався панською несправедливістю і кількістю панського хліба. Микола підмовив людей не йти на згінні дні панщини, а жати своє жито. Пан Бжозовський приїхав, побив Миколу батогом, а потім на економії вибили різками всіх, включно зі старим Джерю. Осавула побив Нимидору нагайкою на третій день після пологів. Старий Джеря помер від важкої праці. Микола, озлоблений, відмовився молитися, назвавши Бога панським. Коли пан знову погрожував віддати Миколу в москалі, Микола з товаришами побили осавулу, помстившись за себе і громаду. Микола з Кавуном вирішили тікати на цукрові заводи (sakharni) в Канівщину/Стеблів. Вночі Микола попрощався з Нимидорою, а як вони йшли, панський тік запалав великим полум’ям.
Життя бурлаки
На заводах Микола назвався Іваном Грищенком. Вони напали на Бжозовського в заїзді, але пан утік. Умови праці були важкі, а їжа погана (стара тарань, мертві щури в борщі). Через хвороби помер Кавун. Микола з товаришами попрямували на південь до Херсонських степів, а потім у Бассарабію (Акерманщину). Вони заплатили гроші, щоб їх записали міщанами під вигаданими прізвищами (Посмітюхи). Микола приєднався до рибальської ватаги отамана Ковбаненка. Його дочка, Мокрина, закохалася в Миколу. Коли на курінь напала поліція, Мокрина відвезла Миколу до очеретів, зізналася йому в коханні та забезпечила його харчами.
Свобода і повернення
Через більше як двадцять років Миколу схопили й привели до суду. На суді суддя прочитав грамоту про скасування панщини (волю), і Миколу випустили. Микола повернувся до Вербівки. Він дізнався, що його мати померла давно, а його дружина, Нимидора, померла торік у Петрівку. Його дочка, Любка, одружилася і не впізнала батька. Микола оселився з дочкою та зятем. Він продовжував боротися з несправедливістю (наприклад, проти поганого розподілу землі) і знову був кинутий у тюрму. На старість Микола став пасічником і розповідав онукам про свої мандри, згадуючи часи панщини.