Рік: 1927
Рід: епос.
Жанр: гумореска.
Напрям: модернізм.
Тема: Історія життя письменника, розказана через призму дитинства, родинних зв’язків, навчання та творчого становлення.
Ідея: Висвітлити в гумористичній манері фактори, що впливають на формування митця.
Цитата: «тут — увесь Вишня: любов до життя, любов до людини, іронія до отого “щасливого” дитинства».
Персонажі:
Павло (герой-оповідач) — центральний образ, що поєднує автобіографічні риси з літературною стилізацією.
Батько і мати — ключові фігури, які вплинули на світогляд майбутнього письменника.
Іван Максимович (учитель) — «доброї душі дідуган», який «учив сумлінно» та закладав основи освіти Павла.
Бариня — другорядний, але яскравий персонаж, що доповнює соціальний контекст розповіді.
Композиція: Гумореска має три розділи: у вступному етюді-розділі йдеться про народження Остапа Вишні, про його батьків і витівки дитинства; у другому й третьому розділах так само з відтінком добродушного сміху розповідається про навчання в Києві, формування героя-оповідача як митця.
Зміст «Моя автобіографія» Остапа Вишні
Спочатку автор іронічно розповідає про своє народження 1 листопада 1889 року в містечку Грунь (Полтавщина). Мати жартувала, ніби витягла його з колодязя. Родовід письменника складний: один дід був шевцем, інший — хліборобом. Родина була багатодітною — 17 дітей. Батько ще змалку передрікав синові літературну долю: «хлопець буде писати».
Павло згадує, як його формували не лише родичі, а й… картопля, коноплі та бур’яни, серед яких він розмірковував про Всесвіт. Часті «наганяї» від батька за витівки ховався під ліжком і жартівливо зітхав: «Чого тільки не доводиться переживати через ту літературу?». Після падіння з коня, коли ледве вижив, з’явилася думка: «мабуть, я для літератури потрібний, коли в такий момент не вбився».
У Зіньківській школі вчитель Іван Максимович («доброї душі дідуган») лінійкою прищеплював любов до знань. Павло його обожнював і вдячний за те, що той «змушував заглядати в книжку». Відвідуючи бариню, хлопець цілував їй руку, але потай товк квіти на клумбі: «Тоді добре затямив, що пани на світі є».
Після школи навчався у київській військово-фельдшерській школі, потім — в університеті. Найсильніше враження — книга «Катехізис» Філарета, яку знав напам’ять. З дитинства любив читати, але ненавидів «Руського паломника» — через її вагу: «боліло нею по голові отримувати від матері».
Писати почав у 1919 році, публікуючи фейлетони під псевдонімом Павло Грунський. У 1921 році став перекладачем у газеті «Вісті», а згодом обрав ім’я Остап Вишня, яке прославило його як майстра гумору.
Літературознавці про твір
Здавалося б, автобіографія — це лише цифри та сухі факти. Але Остап Вишня перетворює її на художнє полотно, де гумористично висвітлює найяскравіші життєві моменти; ключові риси свого характеру; іронічні коментарі щодо суспільства, держави та мистецтва.
Досліджуючи коріння свого роду, письменник жартує: «А коли було спитаєш у баби, батькової матері, про діда чи там про прадіда, вона завжди казала: — Отаке стерво було, як і ти оце! Покою від їх не було!» З цього випливає його переконання: «письменник — не так живе й не так росте, як проста собі людина», адже «письменники так, спроста, не бувають».
На формування майбутнього письменника, за Вишнею, вплинула не людина, а… картопля, бур’яни, птахи. Саме в їхньому оточенні народжувалися його перші філософські роздуми.
З теплотою згадується перший вчитель Іван Максимович: «доброї душі дідуганом, білий-білий, як білі бувають у нас перед Зеленими святами хати. Учив він сумлінно, бо сам він був ходяча совість людська». Але його методи були жорсткими: «А чи писав би я взагалі, коли б не було Івана Максимовича, а в Івана Максимовича та не було лінійки, що примушувала в книжки зазирати».
Кожен абзац твору — це сплетення гумору, дотепів та сатири. Автор керується народною мудрістю, а образи (корова Оришка, картопля, срібний туман над лиманом) нагадують: його творчість — це «від рідної землі».
На перший погляд, оповідач — пасивний спостерігач, що «з усім погоджується». Але під цією маскою «наївного довірливого простачка» криється мудра, талановита людина, чия біографія нерозривно пов’язана з історією народу. Як зазначає Г. Семенюк: «він лише вдає… Насправді ж — це образ людини, біографія якої невіддільна від історії рідного народу».