Комедія Миколи Куліша «Мина Мазайло»
Рік: 1928
Рід: драма.
Жанр: сатирична комедія.
Напрям: модернізм.
Тема: зображення життя міщан у період українізації.
Ідея: засудження міщанства й національної упередженості, зверхності.
Період подій: українізація, 20-ті роки XX століття.
Місце подій: Харків.
Дійові особи: Мина Мазайло, його дружина Килина (Мазайлиха), діти — Мокій та Рина (Мокрина); дядько Тарас, тьотя Мотя, Уля Розсоха, Баронова-Козипо.
Будова: чотири дії.
Важливі деталі:
✨ Твір неможливо перекласти без втрати суті
✨ Жоден персонаж комедії не є позитивним
✨ Микола Куліш навмисно змішав українську й російську мови
✨ Присутня інтрига як елемент авантюрного жанру
✨ ❗ Пророча думка автора: українізація — це пастка радянської влади для виявлення й знищення “ворогів народу”, що згодом справдилося
✨ Перегукується з “Міщанином-шляхтичем” Мольєра та “Мартином Борулею” Карпенка-Карого
Цитати про твір:
філологічний водевіль - комедія “Мина Мазайло”, яку важко перекласти будь-якою іншою мовою, бо сюжет її збудовано на зіставленні української та російської мов
усі персонажі комедії - тільки легкі й дотепні маски, і спроба знайти політичний зміст у комедії тільки позбавляють її головної прикмети - нечуваної в українському театрі легкості
український театр дістав свою найкращу комедію
суттєве у психологічному фарсі Миколи Куліша те, що, всупереч багатьом твердженням, мовна проблема, хоч і яка важлива, не головна в ньому. Вона лише зовнішній сюжет “дискусії з національного питання”, лише символ, знак проблеми глибшої, суспільно-громадської, зумовленої відчуттям (чи запереченням) як свого “національного я”, так і своєї загальнолюдської сутності
Персонажі та їх характеристика
Мина Мазайло — харківський чиновник із “Донвугілля”, який прагне змінити своє “мужицьке” прізвище на Мазєнін, щоб приховати походження.
Килина (Лина) — дружина Мини, яка підтримує його наміри змінити прізвище та переконує сина у хибності його поглядів.
Мокій — син Мини й Килини, фанатик української мови та українізації. Проти зміни прізвища на Мазєнін, навпаки, хоче додати приставку Квач для більшої українськості. Його називають “вдареним мовою”.
Рина — донька Мини й Килини, яка виявляє себе як стратег у родинному конфлікті.
Уля Розсохіна — подруга Рини, закохана в Мокія. Згодом також захоплюється українською мовою.
Тарас Мазайло — дядько Мини, який захоплюється козаками та підтримує все українське. Однак критично ставиться до українізації, вважаючи її пасткою влади для знищення патріотів.
Тьотя Мотя (Мотрона Розторгуєва) — сестра Килини, яка живе в Курську біля ринку. Виступає найбільшим противником всього українського, називаючи це безглуздою вигадкою.
Баронова-Козино — вчителька російської мови.
Комсомольці (Тертика, Губа, Аренський) — друзі Мокія.
Сюжетні елементи
Експозиція: знайомство з родиною Мини Мазайла.
Зав’язка: рішення Мини змінити прізвище на Мазєнін. Рина просить Улю закохати в себе Мокія.
Розвиток дії: приїзд тьоті Моті та дядька Тараса. Гарячі дискусії між героями щодо рішення Мини та його наслідків. Мина активно вивчає російську мову й намагається змінити родинні порядки.
Кульмінація: Мина офіційно змінює прізвище на Мазєнін.
Розв’язка: Мину звільняють з роботи за “систематичний опір українізації”.
Зміст комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло»
Харків. Уля з Риною балакають про нові рукавички. Донька Мини жаліється на сімейний розбрат: батько хоче російське прізвище, а брат опирається. Рина просить Улю причарувати Мокія й умовити його змінити прізвище. Спершу Уля вагається, але врешті погоджується. При знайомстві з братом Рина представляє Улю як Розсоху – звучить по-українськи. Згодом пара йде в кіно.
Килина з Риною шлють телеграму тьоті Моті, викликаючи її до Харкова.
Уля з захватом переказує Рині похід у кіно й українські слова Мокія. Зізнається – він хоче її українізувати, а вона й рада, бо вже закохана.
Мина Мазайло подає заяву в РАЦС на зміну прізвища й окрилений повертається додому.
Баронова-Козино приходить навчати російської вимови. Мокій, дізнавшись, відрікається від батька.
Прибуває тьотя Мотя й одразу випалює: “Іспортілі город. Бил Харьков, а стал Харків”.
Рина з матір’ю швидко розповідають тітці про конфлікт. Жінки міркують, як вплинути на Мокія. Коли Уля згадує українізацію, тьотя Мотя відрізає: “Лучше бить ізнасілованной, нєжелі украінізірованной”.
До Харкова прибуває й дядько Тарас.
Мазайли проводять сімейну нараду. Секретарює тьотя Мотя. Родина розкололася: одні (Мина, Килина, Рина, тьотя Мотя, Уля) за російське прізвище, інші (Мокій з комсомольцями) – за Мазайло-Квач. Дядько Тарас вагається.
Тьотя Мотя згадує театральну виставу, де українців принизливо зображували, й переконує змінити прізвище.
Комсомольці пропонують замінити прізвище цифровим кодом – за цим майбутнє.
Мина згадує своїх предків, які нібито прагнуть українськішого прізвища, але стоїть на своєму.
Більшість голосує за Мазєнін – бо схоже на Єсєнін.
Коли сім’я отримує газету з повідомленням про зміну прізвища, всі тішаться, крім Мокія.
Комсомольці просять дочитати статтю вище, де йдеться, що Мину звільнили “за опір українізації”. Головний герой болісно сприймає цю звістку.
Про твір
Комедія має чотири дії, кожна стартує розмовою Рини з Улею. Рина — справжній стратег у п’єсі, авторка “любовного плану” розв’язання сімейного конфлікту. Вона просить Улю причарувати брата, використовуючи для завоювання фанатика української мови безвідмовну “зброю”: «Рина. Він на тебе словами, віршами, ідеологією, а ти на нього базою, розумієш? Базою… Тим-то і поклалась я на тебе, Улько, що ти маєш такі очі, губи, узагалі прекрасну базу маєш».
Любовна лінія переплітається зі світоглядною. Персонажі розкриваються через ставлення до України й української мови. Особливо яскраві фігури — тьотя Мотя та дядько Тарас.
Тьотя Мотя миттєво видає своє поверхневе мислення: «Не бачили? Не читали? “Харків” — написано. Тільки що під’їхали до вокзалу, дивлюсь — отакими великими літерами: “Харків”. Дивлюсь — не “Харьков”, а “Харків”! Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?»
Вона — найколоритніша постать твору. Куліш використав усі засоби комічного для її зображення — шарж, іронію, сарказм і гротеск. Промовиста ремарка: «А тьотя Мотя ходила Наполеоном і думала» поєднує шаржоване порівняння з іронічним дієсловом. Мисляча спроможність цієї жінки сумнівна, особливо коли вона заявляє про “менше зло” зґвалтування порівняно з українізацією! Курська мешканка Мотрона Розторгуєва біля ринку втілює дикий шовінізм, заперечуючи саме існування українців: «…не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени?.. Будь ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями?» Її відкриття — українці й українська мова це “австріяцька видумка”.
Мина Мазайло одержимий формою — зміна прізвища стає його нав’язливою ідеєю. Він піклується і про “правильне” мовлення, наймаючи вчительку “проізношеній” Баронову-Козино, щоб приховати мужицьке коріння.
Жанр комедії визначають як “філологічний” — тут порушено мовні проблеми, а Мокій демонструє багатство й музикальність української мови. Місцями твір нагадує довідник культури українського мовлення.
Розв’язка трагічна для Мини — він дізнається про звільнення через… опір українізації.
Хто ж тут позитивний герой? За словами Ю. Шевельова: «Збожеволіла на національному питанні частина української еміграції дошукується позитивного представника українського народу то в дядькові Тарасові, то в Мокієві. Інша частина, спеціалізована на доносах, каже, що позитивні герої — комсомольці. Те і те — однаковий абсурд. Усі постаті комедії — тільки легкі й дотепні маски, і спроби знайти політичний зміст у комедії тільки позбавляють її головної прикмети — нечуваної в українському театрі легкості».
Мокій — фанатик “укрмови”, страждає від неграмотних афіш: «Як стане коло української афіші — читає-читає, думає-думає, чи справжньою написано мовою, чи фальшивою!», і закохатися здатний лише через ту ж “укрмову”.
❗ Після року успішних постановок, українізація в УСРР “заніміла”, а “Мину Мазайла” зняли з репертуару. Збулися пророцтва Мини про “пшик із бульбашкою” та підозри дядька Тараса про радянський план “виявити всіх нас, українців, а тоді знищити”. На Куліша ж впала чергова тінь неблагонадійності…