Рік: 1911
Рід: драма.
Жанр: драма-феєрія.
Напрям: неоромантизм.
Тема: зображення світу людини та світу природи в гармонійних і суперечливих взаєминах.
Ідея: возвеличення краси людських почуттів, сили справжнього кохання та прагнення до щастя; утвердження ідеї безсмертя найвищих людських цінностей.
Дійові особи: Лукаш, його мати, дядько Лев; Килина, діти Килини; Мавка, Лісовик, Перелесник, Водяник, Русалка Польова, Злидні, Той, що греблі рве, Той, що в скалі сидить; хлопчик; Доля.
Композиція: пролог та три дії, співвіднесені з різними порами року.
Місце подій: Полісся, Волинь.
Період подій: провесна, рання весна, пізнє літо, пізня осінь.
Історія написання: Леся Українка задумала створити твір із незвичними персонажами ще в дитинстві. Під час перебування за кордоном вона сумувала за рідним Поліссям, що надихнуло її написати цей твір лише за 12 днів.
Новаторство: поєднання різних видів мистецтва; створення кінематографічного ефекту через динамічну зміну звуків, рухів і часу.
Важливі деталі:
✨ Твір визнаний шедевром світової драматургії.
✨ Зображено два світи: людський світ (рабський, заздрісний, хижацький) та світ природи (вільний, незалежний).
✨ У творі дві кульмінації.
✨ Має три екранізації.
✨ Кожна пора року символізує новий етап розвитку почуттів між героями.
Цитати про твір:
Писала я її недовго, 10 - 12 днів, і не писати не могла, бо такий уже був непереможний настрій; але після неї я була хвора й досить довго приходила до пам’яті” (Леся Українка).
Діамантовий вінець Українки
Зовсім осібно, як чарівний заквітчаний острів, височіє у творчій спадщині Лесі Українки драма-феєрія Лісова пісня
Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділась Мавка. І над Нечимним вона мені мріла, як ми там ночували – пам’ятаєш – у дядька Лева Скулинського. Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час» – я й сама не збагну чому. Зачарував мене сей образ на весь вік” (Леся Українка у листі до матері).
Головні персонажі і їх характеристика:
Світ людей
Лукаш - молодий, гарний чорнобровий хлопець із дитячим поглядом. З часом тьмяніє, черствіє душею. Розривається між двома світами: духовним і матеріальним. Біля дядька Лева й Мавки тягнеться до природи, біля матері й Килини - занурюється в примітивний світ людини.
Лукашева мати - жінка суто практична. Їй потрібна роботяща невістка, а не ефемерна Мавка з її мріями.
Килина - вдова, що стала Лукашевою дружиною. Молода, повновида, працьовита. Живе лише матеріальним - цілковита протилежність світлій Мавці.
Син Килини - дитина від її першого шлюбу.
Дядько Лев - старий мудрець, що знайшов гармонію між людським світом і природою. Поважний, добрий, з довгим волоссям, у постолах, з рогаткою й торбою. Найсвітліша людська душа у поемі. Дбайливо ставиться до лісових мешканців.
Світ природи + міфологія
Мавка - Лукашеве кохання. Тендітна, білорука, незвично вбрана. Загадкова й казкова істота зі змінним кольором очей. Носить ясно-зелену одежу, має чорне з зеленавим полиском волосся.
Лісовик - маленький бородатий дідок з поважним обличчям. У волохатій шапці з куниці, в одязі кольору деревної кори. Втілює мудрість віку та виваженість. Захисник лісових створінь.
Перелесник - палко кохає Мавку. Вродливий юнак у червоному, з буйним червонуватим волоссям, чорними бровами, блискучими очима. Жвавий, енергійний, веселий. Уособлює свободу й молодечий запал.
Водяник - Русалчин батько. Суворий, але справедливий володар вод. Ревно оберігає свої володіння. Древній сивий дід з довгим волоссям і бородою, заплетеними баговинням. Носить одяг кольору мулу й корону з черепашок. Говорить глухо, але потужно.
Русалка - Мавчина подруга з протилежною вдачею: заздрісна, підступна, легковажна. Дочка Водяника.
Русалка Польова - ніжна й лагідна Мавчина товаришка. Тендітна, в зеленій прозорій одежі, вкрита золотим волоссям, з вінком волошок на голові та рожевими квітами у косах.
Той, що греблі рве - втілення волі й юначої безтурботності. Молодий, дуже білявий, синьоокий, з енергійними рухами. Одяг переливається різними барвами.
Той, що в скалі сидить - моторошне Марище. Злий підземний дух, що карає лісових істот за порушення законів. Ув’язнив Мавку за її кохання до людини.
Злидні - “малi, заморенi iстоти, в лахмiттi, з вiчним гризьким голодом на обличчi”. Слухаються Куця. Уособлюють людську бідність.
Куць - “молоденький чортик-паничик”
Потерчата - “двоє маленьких, бліденьких діток у біленьких сорочечках”. Заманюють людей вогниками у трясовину. За повір’ями - душі потоплених нехрещених дітей, байстрюків.
Сюжетні елементи:
Експозиція: ліс пробуджується після зими, читач поринає у магічний світ природних істот та їхнього життя.
Зав’язка: зустріч сільського хлопця Лукаша з лісовою красунею Мавкою.
Розвиток дії: кохання Мавки й Лукаша; з’являється Килина - уособлення бездуховності, повна протилежність Мавки. Лукаш зраджує кохання, сватаючи Килину. Поневіряння Мавки і Лукаша-вовкулаки. Перетворення Мавки на вербу; сопілка, яка говорить голосом Мавки.
Кульмінація: 1) Лукаш зраджує Мавку й бере шлюб з Килиною; 2) розлючена Килина намагається зрубати вербу-Мавку, але Перелесник підпалює дерево, знищуючи все господарство вогнем.
Розв’язка: Лукаш залишається в зимовому лісі. Мавка з’являється як привид. Лукаш грає на сопілці, і закохані востаннє з’єднуються у видінні. Лукаш замерзає.
Зміст “Лісової пісні”
Провесінь. Поліська природа пробуджується після зимової сплячки. Той, що греблю рве шукає свою Русалку, але вона не відгукується. Потерчата розказують, що вона на дні озера пестить мертвого рибалку. Її таки змушують покинути це заняття. Той, що греблю рве зваблює Русалку розвагами. Вона майже погоджується, та з’являється Водяний, який забороняє доньці такі забави.
Лукаш із дядьком Левом приходять у ліс збирати матеріал для нової хати. У дядька особлива угода з лісовими жителями: він захищає старий дуб, а вони не чіпають його родину. Лукаш вирізає сопілку й починає грати. Мелодію чує Мавка, яка щойно прокинулась. Музика її зачаровує. Коли Лукаш хоче надрізати березу для соку, Мавка зупиняє його словами: “Не руш!“. Так вони знайомляться. Їхню розмову перериває дядько Лев – скаржиться, що русалки перевернули його човен. Лукаш збирає хмиз, щоб зігріти дядька.
Перелесник намагається спокусити Мавку до танцю. Вона відмовляє, бо вже не відчуває до нього нічого, і тікає.
Між Лукашем і Мавкою спалахує кохання. Одного разу русалка підмовляє потерчат заманити хлопця. В останню мить Мавка рятує коханого, і їхні почуття міцнішають.
Приходить осінь. Родина дядька Лева вже звела хату. Мавка щодня приходить допомагати, але Лукашева мати її не любить. Коли Мавка мала обробити ниву, польова русалка благає не стинати її коси. Мавка зі співчуття ранить собі руку, щоб уникнути роботи. Це ще більше сердить матір Лукаша. Хлопець уже стомився від цих сварок.
Мати приводить вдову Килину. Та охоче працює на ниві, Лукаш їй допомагає. Вони жартують, сміються, майже цілуються. Мавці боляче це бачити. Після вечері Лукаш проводжає Килину, а поранена Мавка вертається до лісу. Лісовик дорікає їй, що вона втратила себе, і пропонує повернутись до лісового життя. Мавка погоджується, вдягає лісовий одяг, прикрашає голову калиною. Перелесник знову запрошує її до танцю, і тепер вона погоджується.
Той, що в скалі сидить в образі Мари намагається заманити Мавку. Спочатку вона опирається, але дізнавшись про майбутнє весілля Лукаша з Килиною, сама просить забрати її.
Кінець осені. Куць розповідає Мавці про смерть дядька Лева, про зрубаний дуб і про те, як родина Лукаша зневажає лісових духів. За це Куць хоче наслати на них Злиднів. Мавка намагається захистити Лукашеву родину, але Злидні все одно проникають у їхній дім.
Раніше той, що в скалі сидить перетворив Лукаша на вовкулаку, але Мавка силою свого кохання повернула йому людську подобу.
Стосунки між Килиною та свекрухою погіршились, а Злидні лише посилюють їхні сварки. Одного дня Килина впізнає виснажену Мавку й проганяє її, але та перетворюється на вербу біля Лукашевого дому.
Син Килини робить сопілку з гілки верби й просить Лукаша навчити грати. Той береться, але чує з сопілки голос Мавки. Лукаш хоче зрубати вербу, але голос йому не дає. Тоді Килина береться за сокиру, але Перелесник підпалює вербу, і вогонь знищує все майно.
Килина з матір’ю йдуть назад у село, а Лукаш вирушає до лісу. Там він зустрічає мару, яка називає себе загубленою Долею. Лукаш впізнає в ній Мавку й просить пробачення за втрачене тіло. Вона відповідає: “Цей кінець – лише початок”. Лунає та сама музика, що при їхній першій зустрічі, вони танцюють. В останній сцені Лукаш сидить під деревом із заплющеними очима, весь запорошений снігом…
Літературознавці про “Лісову пісню”
Драма-феєрія “Лісова пісня” Лесі Українки - вершина неоромантизму в українській літературі.
Розгляньмо її ключові особливості.
- Сам жанр твору розмиває межі між буденним і казковим, надаючи особливої сили ліричному началу.
- Конфлікт у творі вражає глибиною - це боротьба між високодуховним і приземленим у людській душі. Це справжня битва за Людину в людині.
- Леся Українка майстерно протиставляє два світи: одухотворену природу, де панує гармонія, і примітивне людське суспільство з його дисгармонією.
- Символізм пронизує всю драму. Кожен персонаж і деталь - знак певного духовного стану. Перелесник і Той, що греблі рве - символи волі й молодості; Лісовик втілює мудрість старості. Столітній дуб біля хати - єдність людини з природою. Його зрізання матір’ю і Килиною назавжди відрізає їх від світової гармонії і щастя.
П’ять головних персонажів несуть символічне навантаження. Лукаш - людина з двома гранями душі: духовною і матеріальною. Ці грані втілюються у двох парах образів: дядько Лев і Мавка (духовна досконалість); мати і Килина (матеріальна приземленість). Не оточення визначає Лукашеві вчинки, а його душа формує середовище: коли він більш духовний - поруч дядько Лев і Мавка, коли матеріальний - поруч мати й Килина.