Рід: епос із драматичними (персонажі вказані на початку) та ліричними елементами (емоції, переживання, ліричний герой).
Жанр: психологічна новела.
Напрям: імпресіонізм.
Тема: місце митця в суспільстві та його призначення.
Ідея: справжнє щастя людини можливе лише в гармонії з природою.
Присвята: кононівським полям.
Назва: “intermezzo” – перепочинок, пауза між діями.
Дійові особи: Моя утома, Ниви в червні, Сонце, Три білі вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города, Людське горе.
Важливі деталі:
✨ Твір (автобіографічний) відображає реальний досвід Коцюбинського, який відновлював сили в селі Кононівка;
✨ Усе сприймаємо через призму почуттів ліричного героя;
✨ Розповідь ведеться від першої особи;
✨ Структура твору: депресія → споглядальний спокій → гнів і обурення.
Цитати про твір:
урочиста пісня сонцю
митець - лікар народного духу
Персонажі і їх характеристика:
Ліричний герой – митець, виснажений містом, людьми, нестерпимим горем.
Моя утома – зневіра й розчарування.
Ниви в червні – живий потік енергії.
Сонце – вічне джерело сили.
Три білі вівчарки – символи: Оверко (принижене і темне селянство), Пава (дворянство), Трепов (жандармерія, репресії).
Зозуля – надія.
Жайворонки – творче натхнення.
Залізна рука города – потяг і місто як втілення постійного втручання у життя людини.
Людське горе – страждання простих людей.
Сюжетні елементи:
Експозиція: ліричний герой відчуває втому..
Зав’язка: втеча від проблем за місто.
Розвиток дії: подорож потягом і перебування на самоті з природою.
Кульмінація: розмова із селянином, що пробуджує обурення та співчуття.
Розв’язка: герой повертається до міста, готовий продовжувати боротьбу.
Зміст Intermezzo
Ліричний герой готується до від’їзду. Він відчуває себе заручником звіра “треба”, який керує його життям. “Я” настільки втомився від людей, що заздрить планетам, які ніколи не перетинаються.
Оповідач засуджує людство за те, що воно зруйнувало природу бетоном, димом і залізом. Його душа прагне зупинки, адже серце переповнене людським горем.
Потяг, який сполучає місто та поле, здається герою символом “залізної руки”, що тримає його і не хоче відпустити. Але він все ж виривається на свободу й опиняється у селі. Тут вперше він відчуває справжню тишу, яка настільки глибока, що йому соромно порушувати її стуком власного серця.
У першу ніч герой переживає дивне відчуття: здається, ніби за стінами щось відбувається й ось-ось зайдуть люди. Але з кожним днем у селі він стає спокійнішим.
Ранок: ліричний герой милується небом і слухає спів зозулі. У дворі його зустрічають три білі вівчарки: Оверко, Пава і Трепов.
Серед нив і сонця герой насолоджується природою, гуляє з собаками, слухає спів солов’я та висловлює свою любов до сонця:
“Ти дороге для мене. Я п’ю тебе, сонце, твій теплий зцілющий напій… Я тебе люблю.”
Він порівнює себе із землею: “Я такий втомлений, як і ти”.
З часом герой відчуває внутрішні зміни – душа відкривається до нового життя, і він вже не боїться зустріти людину.
Діалог із селянином: той розповідає страшні історії про життя простих людей: лихоманка забрала дітей, що для багатьох стало полегшенням через голод; його самого щотижня б’ють по обличчю, але він радий, що не потрапив до Сибіру; навіть найближчі люди можуть зрадити. Герой із жахом слухає ці слова й доходить висновку: життя серед людей гірше, ніж серед вовків.
Після цього оповідач розуміє, що готовий повернутися до незліченних “треба”, бо “так далі жити не можна”. У потязі він прощається з природою й усвідомлює: “струни його душі натягнуті”, він готовий до нової боротьби.
Літературознавці про твір
Сюжет новели безфабульний – його основою є не події, а гра настроїв, характерна для імпресіонізму. У творі ці настрої проходять три етапи:
- Депресія. Ліричний герой переживає глибоку душевну втому та конфлікт із собою. Він прагне самотності, але водночас не може втекти від світу людей.
- Спокійно-споглядальний стан. Цей стан виникає завдяки гармонії природи, яка у новелі стає не просто тлом, а одухотвореним персонажем. Письменник навіть включає природу до списку “дійових осіб”: Ниви в червні, Сонце, Зозуля, Жайворонки.
- Обурення, гнів, нетерпіння. Драматизм новели проявляється не лише у внутрішньому конфлікті героя, але й у контрасті між красою природи та жахливою реальністю людського життя. Кульмінація твору – сповідь селянина про людське горе, яка вривається у гармонію кононівських полів і небес дисонансом.
Фінал: Сповнений гніву та нетерпіння, герой повертається до міста, де його чекають громадські обов’язки та нескінченні “треба”. Його душа волає: “Так далі жити не можна”. (За В. Пахаренком)