Патріотичне послання Шевченка, що містить гостру критику української еліти та заклик до національного відродження.
Рід: ліро-епос
Вид лірики: патріотична (громадянська)
Жанр: поема-послання
Головні ідеї: критика української еліти, яка зневажає український народ, і заклик до соціального примирення заради відродження нації.
Напрям: реалізм
Мотив: гостра критика української еліти, що зневажає власний народ, його історію й традиції; пристрасний заклик об’єднатися для відродження нації.
Епіграф: “Аще кто речет, яко люблю Бога, а брата своего ненавидит, ложь есть” (послання Іоанна)
Символ: мати - Україна
Будова (композиція):
- Епіграф
- Вступ: емоційний заклик до інтелігенції полюбити свій народ і перестати бути байдужими до долі України
- Критика тогочасної української еліти
- Узагальнення та проповідницький монолог автора
- Кінцівка: палкий заклик до інтелігенції, яка має очолити свій народ.
Ключові цитати:
Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя
Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають
Учітеся, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь, бо хто матір забуває, того Бог карає
В своїй хаті й своя правда, і сила, і воля
Нема на світі України, немає другого Дніпра, а ви претеся на чужину шукати доброго добра
Одцурається брат брата і дитини мати
Обніміте ж, брати мої, найменшого брата, - нехай мати усміхнеться, заплакана мати
Про твір
Шевченко обрав жанр послання, щоб через пересторогу й прохання розбудити в українцях приспану національну гідність. Твір націлений зламати підневільне становище України. Саме це послання стало найцитованішим текстом Кобзаря — багато рядків перетворились на крилаті вислови: “В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”; “Нема на світі України, немає другого Дніпра”; “Одцурається брат брата і дитини мати”; “Якби ви вчились так, як треба, то й мудрость би була своя”; “І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь”…
Шевченко нищівно викриває лицемірство панівної верхівки вже в епіграфі: “Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить, - лжа оце”. Ліричний герой болісно переживає трагедію поневоленої України.
Образ автора в посланні багатогранний. За словами дослідниці В. Смілянської: “Цей образ неоднозначний: “автор” обертається до читача обличчям то юродивого — печальника за людей (“Тілько я, мов окаянний, і день і ніч плачу на розпуттях велелюдних”), то пророка (“Схаменіться! будьте люди, бо лихо вам буде”), то апостола-проповідника (“І чужому научайтесь”), загалом — поета-громадянина, патріота, чиє серце розтяла розколина, яка зруйнувала націю. Кожна з іпостасей автора творить емоційний ореол скорботи, прокляття, апокаліптичної погрози, іронії та сарказму, любові й надії”.