Спочатку дуже стисло прослухайте про твір Еріка Сігала “Історія одного кохання”.
Початок. Знайомство
Головний герой, Олівер Берретт IV, був гарвардським студентом з багатої родини, який звик бути першим. Одного разу в бібліотеці Редкліффа він натрапив на дівчину, Дженніфер Кавіллері, яка працювала там. Вона була розумна, вивчала музику, але походила з бідної італійської родини. Дженні одразу назвала його “Шпаргалето”, бо він мав вигляд “багатий, та дурний”. Вона відмовлялася дати йому книжку, але Оліверу вдалося вмовити її на каву, щоб отримати “Пізнє середньовіччя”.
Дженні, виявилося, чудово зналася на музиці (наприклад, поліфонія ренесансної доби) і була гостра на язик. Олівер — відомий хокеїст, його родина збудувала “Корпус Берретта”. Він запросив Дженні на свій хокейний матч, де вона спочатку критикувала його агресивну гру та штрафи, але зрештою шалено підтримувала, кричачи: “Давай, Олівере, давай! Постинай їм ключкою довбешки!“.
Через три тижні зустрічей, коли вони готувалися до сесії, Олівер, попри свою напористу вдачу, зізнався, що боявся її, і вони нарешті стали близькими.
Війна з батьком і шлюб
Коли Дженні розповіла, що планує поїхати до Парижа, щоб навчатися у Наді Буланже за стипендією, Олівер освідчився їй, сказавши, що кохає її.
На недільному обіді Олівер повіз Дженні знайомитися зі своїми батьками в Іпсвіч. Дженні була вражена їхнім багатством. Олівер Берретт III (який для Олівера IV був “Сучий син” або “Старий Не-хи-хи”) поводився як сноб і постійно конфліктував із сином. Зрештою, Олівер III поставив умову: шлюб відкласти до закінчення юридичного факультету. Олівер IV категорично відмовився, і батько позбавив його фінансової підтримки, погрожуючи: “Якщо ти одружишся з нею тепер, у тебе не зостанеться ні цента за душею”.
Натомість, Філ Кавіллері, батько Дженні (пекар), був зворушений і щиро радий за доньку, прийнявши Олівера, попри те, був бідняком. Філ був шокований тільки тим, що молодята не вірять у Бога і не хочуть церковного шлюбу.
Вони одружилися у Кембріджі без зайвих церемоній у корпусі Філліпса Брукса. Рей Стреттон і Філ були свідками. На весіллі Дженні прочитала сонет Елізабет Берретт-Браунінг, а Олівер — уривок з Уїтмена. Філ, який ніколи не бачив гру Олівера, сказав, що він “визначніший, ніж усі на світі Клірі”.
Скрута і хвороба
Наступні три роки були суцільною скрутою. Олівер навчався на юридичному факультеті Гарварда, а Дженні працювала викладачем у приватній школі, отримуючи низьку платню. Вони економили на всьому, навіть на квитках на хокейні матчі.
Олівер IV все одно не хотів миритися з батьком, навіть коли той запросив його на свій ювілей. Коли Дженні намагалася телефоном згладити конфлікт, Олівер, роздратований її словами, що він одружується з нею, аби дошкулити батькові, розбив телефон. Коли Олівер знайшов її згодом, вона сиділа на ґанку, сказавши йому фразу, що стала для них вирішальною: “Кохання — це коли ні про що не шкодуєш”.
Попри фінансову скруту, Олівер закінчив юрфак третім і отримав високооплачувану роботу в Нью-Йорку. Вони почали планувати дитину (сина Бозо).
Під час обстеження у лікаря з приводу безпліддя, Олівер дізнався страшну правду: Дженні невиліковно хвора на лейкемію і помирає. Дженні було лише двадцять чотири роки.
Олівер вирішив приховати діагноз і поводитися “нормально”. Він спробував вмовити її поїхати до Парижа, використовуючи свою нову кредитну картку. Але Дженні вже сама довідалася правду від гематолога.
Фінал
Коли Дженні стало гірше, вони поїхали до лікарні “Маунт Сінай”. Щоб оплатити найдорожче лікування, Олівер поїхав до Бостона і позичив у батька $5000. Батько дав йому чек, не читаючи нотацій.
Перед смертю Дженні попросила Олівера не мучитися докорами сумління, запевнивши його, що їй байдуже на Париж і музику, бо вона все це не вважає вкраденим. Її останні слова, коли він обережно ліг поруч: “Дякую, Оллі”.
У вестибюлі лікарні Олівер зустрів батька, який приїхав допомогти, щойно дізнався про все. Олівер повідомив йому про смерть Дженні. Коли батько сказав: “Я шкодую”, Олівер повторив слова Дженні: “Кохання — це коли ні про що не шкодуєш”. Після цього Олівер, який завжди був “хлопцем стійким” і ніколи не плакав, заплакав у батькових обіймах.