“Енеїда” Івана Котляревського — перший твір нової української літератури, написаний живою народною мовою. Ця бурлескно-травестійна поема 1798 року стала революційною, утвердивши українську мову як літературну та започаткувавши нову епоху в українській літературі.
Рід: ліро-епос.
Жанр: бурлескно-травестійна поема.
Напрям: класицизм.
Тема: яскраве змалювання побуту українців різних прошарків; гостра насмішка над панами.
Ідея: утвердження незламності духу українського народу, його самобутньої культури й мови; нещадне висміювання ледарства панів, продажності чиновників.
Новаторство: революційне рішення – вперше твір української літератури написано живою народною мовою, а головними героями стали прості люди.
Головні герої: Еней, його батько Анхіз і мати Венера; вірні друзі-троянці Низ та Евріал; боги – всесильний Зевс, Меркурій (торгівлі), Еол (вітрів), Нептун (моря), Юнона (шлюбу); царські особи – гостинна Дідона, віщунка Сивілла, чарівниця Цирцея; династія Латина – сам цар, його дружина Амата й дочка Лавінія; запеклий ворог троянців – цар рутульців Турн.
❗ Важливі деталі:
✨ Сміливе переосмислення античної “Енеїди” Вергілія на український лад.
✨ Котляревський замаскував справжній зміст, уникаючи царської цензури.
✨ Робота над поемою тривала 30 років. Перші 3 частини вийшли без відома автора, решта – після його смерті.
✨ Троянці перетворились на козаків, олімпійські боги – на панів, а Троя символізує Січ.
Цитати про твір:
енциклопедія українознавства
праматір нової української літератури
перша ластівка українського національного відродження
з появою “Енеїди” забуте і закинуте під сільську покрівлю слово, наче фенікс з попелу, воскресло знов
педанти здивувалися і замовкли. Жовчні люди схопили цю книжку з наміром потішитися, вилаяти її, знищити зухвалого письменника, але з перших сторінок їхній гнів минув - вони почали сміятися
Будова: «Енеїда» складається із шести частин.
Локації у творі та шлях Енея: Троя → Карфаген → Сицилія → Кумська земля → острів Цірцеї → ріка Тибр, Латинська земля.
Сюжетні елементи:
Експозиція: знайомство з Енеєм та його військом.
Зав’язка: початок мандрівки троянців у пошуках землі для заснування нової держави.
Розвиток дії: усі пригоди й випробування троянців до початку кривавого протистояння з Турном і латинцями.
Кульмінація: вирішальний двобій Енея з Турном.
Розв’язка: перемога Енея над ворогом.
Характеристика персонажів:
Еней - головний герой, ватажок троянців. Суперечлива натура: з одного боку “на всеє зле проворний”, любить випити й полінуватись, а з іншого – справжній лідер, коли йдеться про державні справи: “Прямий, як сосна, величавий, бувалий, здатний, тертий, жвавий”.
Венера - Енеєва мати, богиня кохання, байстрючка (позашлюбна донька) Зевса. Розпусниця, яка для сина на все піде. “Молодиця сміла, бо все з воєнними жила, і бите з ними м’ясо їла, і по трактирах пунш пила; частенько на соломі спала, в шинелі синій щиголяла”.
Анхіз - батько Енея, мешканець пекла.
Юнона - богиня шлюбу, лютий ворог Енея.
Дідона - карфагенська цариця-вдова, закохалась в Енея й спалила себе після його втечі. “Трудяща, дуже працьовита, весела, гарна, сановита”.
Зевс - головний бог, змальований як примхливий п’яниця: “тоді кружляв сивуху і оселедцем заїдав; Він сьому випивши восьмуху, послідки з кварти виливав”.
Латин - правитель Латинської землі. “Старий скупиндя - скурвисинська, дрижав, як Каїн, за алтин”.
Амата - Латинова дружина.
Лавінія - дочка Латина й Амати, Енеєва наречена. “І ззаду, спереду, кругом, червона, свіжа, як кислиця, і все ходила павичом. Дородна, росла і красива, приступна, добра, не спесива, гнучка, юрлива, молода”.
Турн - цар рутульців, суперник Енея, закоханий у Лавінію. “Не в шутку молодець був жвавий, товстий, високий, кучерявий, обточений, як огірок; і війська мав свого чимало, і грошиків таки бряжчало”.
Сивілла - стара віщунка, допомагає Енеєві потрапити у пекло. “Крива, горбатая, сухая, запліснявіла, вся в шрамах; сіда, ряба, беззуба, коса, розхристана, простоволоса, і, як в намисті, вся в жовнах”.
Евандр - аркадський цар, Енеїв союзник проти латинців.
Паллант - Евандрів син, загинув у бою проти Турна.
Ацест - сицилійський володар.
Цирцея - чаклунка, що перетворює людей на звірів.
Низ та Евріал - віддані наймити Енея, які пожертвували життям у битві. “Хоть молоді були, та гожі, кріпкі, храбрі, як харциз. В них кров текла хоть не троянська, якась чужая - бусурманська, та в службі вірні козаки”. На пропозицію відступити заради матері Евріал відповів: “Де общеє добро в упадку, забудь отця, забудь і матку, лети повинность ісправлять”.
Плутон - володар пекла.
Харон - перевізник через пекельну річку Стікс.
Еол - повелитель вітрів, здійняв бурю на Дідонине прохання.
Нептун - морський бог, вгамував шторм за Енеїв хабар.
Вулкан - бог вогню, Венерин чоловік, коваль непереможної зброї для Енея.
Онона - богиня шлюбу.
Ірися - посланниця між богами й людьми.
Меркурій - покровитель торгівлі.
Зміст твору
І частина.
Після загибелі славної Трої Еней зі своїми козаками вирушає у морську подорож. Лиха Юнона просить Еола здійняти шалену бурю, щоб потопити ненависних троянців. Однак Нептун, отримавши хабар від Енея (“пів копи грошей”), миттю заспокоює вітри. Еней прибуває до Карфагена, де владарює красуня-вдова Дідона. Вона шалено закохується в бравого троянця, влаштовує гучні бенкети та забави, щоб він забув про своє призначення. Зевс через Меркурія суворо нагадує гультяю про його місію. Еней потайки тікає, а зраджена Дідона у відчаї спалює себе.
II частина
Мандрівники зупиняються на Сицилії, де правив гостинний цар Ацест. Пронозлива Юнона посилає свою наймичку на землю, і та підбурює троянських жінок спалити кораблі. Лютує пожежа, але раптовий дощ рятує частину флоту. Уночі Енеєві являється дух батька Анхіза й кличе сина навідати його в пеклі.
III частина
Причаливши до Кумської землі, Еней розшукує вхід до пекла. Зустрічає потворну Сивіллу-віщунку, яка погоджується провести сміливця в потойбіччя. Блукаючи пеклом, Еней із жахом бачить муки грішників. Батько пророкує, що від Енея піде “великий і завзятий рід”, який “всім світом буде управляти”.
IV частина
Далі троянці потрапляють на острів чаклунки Цирцеї, яка перетворює мандрівників на звірів. Еол силою вітрів відносить кораблі від небезпеки.
Нарешті військо дістається до землі царя Латина та його дружини Амати. За руку їхньої красуні-доньки Лавінії змагаються Еней і місцевий цар Турн. Латин мріє про Енея-зятя, а Амата, підбурена Юноною, стоїть горою за Турна. Спалахує кривава війна.
V частина
Жорстока битва розгортається між троянцями й рутульцями. Безстрашні побратими Низ та Евріал проникають уночі до ворожого табору, нищать багатьох ворогів, але під час відступу героїчно гинуть.
VI частина
Війна не вщухає. Зевсові набридло, що боги постійно втручаються у справи людей, він суворо забороняє богам втручатися в людські чвари. Еней сходиться в смертельній битві з Турном і здобуває переможну славу.
Про твір
Головний герой поеми сам себе представляє: «Я — кошовий Еней, троянець, / Скитаюсь по миру, мов ланець». У повсякденні він «моторний і завзятіший од всіх бурлак», справжній гультяй, що «вміє бісики пускать» – крутить жіночі голови, а тоді кидає їх без жалю. Це типова риса бурлескного твору. Водночас Еней кмітливий, «зна воєнне ремесло», здобув славу «умом і храбрістю своєю». Його характер надзвичайно суперечливий: то він хоробрий, то «піджав хвіст, мов собака»; то «хлопець хоть куди козак», то плаксивий боягуз. Попри це, автор явно симпатизує Енеєві: «Ласкавий, гарний і проворний, / І гострий, як на бритві сталь». Доповнюють образ отамана його гострий розум і невгамовний гумор. У другій частині поеми він перетворюється на мудрого воєначальника, спритного дипломата, державного діяча й турботливого командира, який дбає про своє військо. Еней глибоко поважає своїх воїнів, вважаючи їх справжніми творцями перемоги. В образі Енея втілено збірний портрет запорозького ватажка з типовими національними рисами українського характеру.
Троянці змальовані як вірні побратими, що цінують справжню дружбу, бережуть лицарську гідність, палко люблять свою батьківщину й не бояться смерті. Разом з тим автор добродушно кепкує з їхніх слабкостей – надмірного апетиту, пиятики, нестримних веселощів. Найяскравіші представники козацької ватаги – Низ та Евріал, які здійснили подвиг заради благородної мети – розгрому ворога й захист рідного краю. Їхній девіз вражає глибиною патріотизму:
Де общее добро в упадку,
Забудь отця, забудь і матку,
Лети повинность ісправлять.
Боги з Олімпу (Зевс, Венера, Юнона, Нептун, Еол, Меркурій) та земні царі (Латин, Ацест, Турн, Дідона) – це нищівна сатира на українську (а точніше, імперську) еліту XVIII століття: царів, поміщиків і чиновників з їхніми лінощами, пихою, хабарництвом, інтриганством і презирством до простолюду. Через бурлескно-травестійний стиль, гумор і сатиру Котляревський нещадно висміює ці суспільні вади.
У поемі діють і численні другорядні персонажі: відьма Сивілла, яка відчиняє Енеєві двері до пекла; красуня Лавінія, через яку спалахнула війна; безліч неназваних грішників у пеклі. Всі вони допомагають розкрити головні ідеї твору – засудження суспільних пороків і війни як найстрашнішого лиха.