Коломийка “Дозвілля молоді” — яскравий приклад української родинно-побутової народної творчості, що розкриває традиції молодіжного відпочинку через призму музики та кохання.
Ця коломийка змальовує веселе дозвілля молоді, передаючи атмосферу народних гулянь, музики та залицянь. Основна думка твору — заохочення до радісного, змістовного проведення вільного часу, що відображає життєрадісний характер українського народу.
У коломийці сопілка виступає не просто музичним інструментом, а символом молодості, кохання та творчості. Калина, згадана в епітеті “голос калиновий”, традиційно символізує дівочу красу та чистоту. Ці образи разом створюють цілісну картину українського народного світогляду, де музика, кохання і природа нерозривно пов’язані.
Ця коломийка — не просто розважальний твір, а відображення життєвої філософії українців, їхнього оптимізму та вміння знаходити радість у простих речах.
📜 Паспорт твору
Жанр: Родинно-побутова коломийка
Тема: Зображення веселого дозвілля молоді через співи, танці та музику.
Основна думка: Заклик до молоді організовувати своє дозвілля весело, цікаво та змістовно.
Художні засоби:
Постійні епітети: : «золотенькі руки».
Епітети:: «голос калиновий».
Персоніфікації: «Голос причарував», «Грає… серце», «Сумно сопілкала», «Сопілочка любов ізчинила».
Порівняння: «Ой ніхто так не заграє, як Іван, весело».
Пестливі слова: калиноньку, сопілочку, тоненька, голосненька, миленький, любочок, золотенькі.
Гіпербола: «Сопілочку чути на все село».
Риторичні звертання: «Сопілочко калинова…».
Риторичне запитання: «Ой де тота сопілочка, де тота, де тота, / Що ми з ночі пищалала коло мого рота?».
Повтори:
- Тавтологія: «Ой заграю у сопілку, заграю, заграю…», «Ой де тота сопілочка, де тота, де тота».
- Анафора (єдинопочаток): «Сопілочка калинова…», «Ой бодай ся розколола сопілочка…», «Ой заграю у сопілку …».
Антонімічна пара: «Не сопілка тото грає, а любкове серце».
Оклики: «Ой у любка до сопілки золотенькі ручки!»