Рік написання: 1962
Рід: ліро-епос.
Жанр: модерна балада.
Напрям: модернізм.
Мотив: талант бачити красу навколо; “народження” митця, поета.
Важливі деталі:
✨ Твір знайшов читачів у багатьох країнах через численні переклади
✨ Особлива магія метаморфози: соняшник і сонце оживають як справжні істоти
🎨 Художні засоби:
Риторичний оклик і звертання: “дайте покататися, дядьку!”; “Поезіє, сонце моє!”
Риторичне запитання: “хіба вам шкода?”
Епітет: “тіло шорстке і зелене”; “красиве засмагле сонце”; “золоті переливи”; “червона сорочка”; “сонце оранжеве”; “золоте німе захоплення”.
Персоніфікація: соняшник мав кінцівки й тіло, бігав, вилазив на дерева, їв гнилиці, плавав біля млина, відпочивав у піску, полював на горобців, стрибав; соняшник побачив сонце на велосипеді.
Метафора: “бігав наввипередки з вітром”; “сонце в переливах кучерів”; “їхало на велосипеді, обминаючи хмари”; “застиг в захопленні”; “щомиті хлопчисько відкриває тебе для себе, щоб стати навіки соняшником”.
Гіпербола: “застиг він на роки і на століття”.
Символ: сонце - поезія; соняшник - поет
Сюжет: Соняшник жив життям звичайного хлопчака — бігав наперегонки, збирав гнилиці з груш, купався коло млина, полював на горобців з рогатки. Відрізнявся лише шорстким зеленим тілом. Одного разу, вистрибуючи на одній нозі після купання, щоб вода витекла з вуха, він раптом побачив диво — сонце «у червоній сорочці навипуск, що їхало на велосипеді, обминаючи хмари у небі». Вражений небаченою красою, соняшник завмер у німому захопленні й попросив сонце дати йому покататись на велосипеді чи хоча б посадити його на раму.
Про твір
У «Баладі про соняшник» ми бачимо звичайного хлопчика, який вилазить на грушу, стріляє горобців із рогатки, купається коло млина — і раптом стається осяяння: він бачить сонце, що їде на велосипеді… Хлопчик захоплено спостерігає за “золотими переливами кучерів” і “червоною сорочкою навипуск”. Ця мить закарбувалася в його душі назавжди. Насправді ж, це був просто чоловік на велосипеді, якого хлопчик побачив проти сонця — чудовий приклад контражуру, коли силует людини на яскравому сонячному тлі перетворюється на щось магічне. Неймовірно, як дитина зуміла побачити красу в буденному!
В останній строфі автор метафорично говорить про мистецтво: кожної миті на землі з’являється людина, яка стане соняшником — митцем, здатним бачити красу в звичайних речах (як сказав би Довженко, “в буденних калюжах на перекинутому небі”).
І. Драч майстерно оновив баладу, зберігши її ліро-епічну структуру й напружений сюжет. Він залишив метаморфозу як ключову ознаку: соняшник спочатку перетворюється на хлопчика, а наприкінці хлопчик знову набуває соняшникової подоби.