Виконай завдання
-
Борис Харчук — це український письменник (1931–1988), який народився на хуторі поблизу села Лози Тернопільської області. Він був редактором дитячого журналу «Малятко» і у своїх творах розкривав теми добра, зла, людяності та моралі.
-
Події у повісті «Діана» відбуваються (час) влітку, під час канікул.
-
Марта дуже хотіла мати собачку, яка стала б її другом.
-
Шкода, яку вчинила Діана: замучила курча та розпотрошила Лесиного півня.
-
Марта з Діаною ходили відпочивати до джерела під Ясинецьким лісом і в поле або до лісу, де ловили метеликів
-
Прихильно Діана ставилася до Марти, Лесі, бабусі, лікаря Миколи та дітей, з якими вона гралася.
-
Палажка працювала на сушзаводі, куди возили яблука.
-
Страва, яка найбільше подобалася Діані: молоко та м’ясо. Вона знала слово “молоко” краще, ніж своє ім’я
-
Дівчинка віддала собаку доглядачу ставка Севі (Севці, Стіві), який ставився до Діани дуже добре: годував м’ясом, пускав до хати, давав цукерки, коли та сумувала.
-
Чому, на твою думку, бабуся не повідомила Марті про смерть собаки?
Бабуся не повідомила Марті про смерть Діани, бо не хотіла засмучувати онуку. Вона розуміла, як сильно Марта любила собаку, і намагалася захистити її від болю втрати.
Творча робота
Напиши фанфік — розповідь про себе від імені Марти.
Літо у бабусі завжди було особливим, але цього разу воно стало незабутнім. Коли я вперше побачила Діану, маленьке сіре цуценя, що ховалося за горщиком у гаражі, я одразу зрозуміла: це моя собака. Вона була налякана, але я назвала її Діаною — ім’ям богині полювання. З того моменту ми стали нерозлучними.
Кожен день був сповнений пригод. Ми бігали до джерела під Ясинецьким лісом, ловили метеликів і просто насолоджувалися літом. Діана була не просто собакою — вона стала моїм другом, моєю відданою супутницею. Її розумні очі завжди дивилися на мене з любов’ю, а її грайливий характер робив кожен день яскравішим.
Але літо закінчувалося. Я знала, що не зможу забрати Діану до міста, і це розривало мені серце. Ми вирішили віддати її доглядачу ставка Севі. Він обіцяв добре дбати про неї, але я бачила, як важко їй було звикати до нового життя. Вона сумувала за мною так само як і я за нею.
Останнє прощання було найважчим. Діана пливла через ставок до мене, ніби хотіла сказати: «Не залишай мене». Я плакала всю ніч, а наступного ранку поїхала до міста.
Я досі розповідаю друзям про мою Діану і вірю: коли я повернуся наступного літа, вона впізнає мене. Вона завжди буде частиною мого серця, моєю богинею літа й дружби.