Шевченко у вірші малює образ хлопчика-кріпака, який спочатку радіє життю: сонечко гріє, зелена трава, він пасе ягнят. Але раптом його щастя розбивається об жорстоку реальність — він усвідомлює, що сирота, без домівки, а ягнята, з якими він бавився, належать іншим. Поет показує різкий перехід від радості до болю, передаючи трагедію кріпацького дитинства, де навіть миті щастя затьмарюються гіркою правдою про безправність і самотність.
Структура вірша:
- Хлопчик пасе овець, радіючи красі природи
- Усвідомлення гіркої реальності кріпацького життя
- Зустріч із сусідською дівчиною, яка втішає хлопця
- Роздуми дорослого поета про минуле і теперішнє
📜 Паспорт твору
Жанр: Ліричний вірш
Тема: Спогади поета про своє кріпацьке дитинство, коли він пас худобу
Ідея: Співчуття до хлопчика-пастушка і засудження жахливих часів кріпацтва, коли людина була безправною і змушена страждати
Головна думка: Кріпацтво - це зло, яке позбавляє людину волі. Кожна дитина має право на щасливе життя, любов і турботу
Художні засоби:
- Епітети: “небо голубеє”, “тяжкі сльози”, “господнє небо”
- Метафори: “сонце гріло, не пекло”, “село почорніло”, “серце плаче та болить”
- Порівняння: “любо стало, неначе в Бога”, “наче сонце засіяло”
- Риторичні оклики: “І сонце гріло, не пекло!”, “Не дав мені бог нічого!”
- Риторичні запитання: “Чи то так сонечко сіяло, чи так мені чого було?”
- Антитеза (протиставлення):: “І сонце гріло, не пекло! / Та недовго сонце гріло”
- Контраст (антонімічні пари): “Чого так весело було - хлинули сльози, тяжкі сльози”
- Повтори (тавтологія): “Мені так любо, любо стало…”, “хлинули сльози, тяжкі сльози”
- Повтори (епіфора): “Поглянув я на ягнята — / Не мої ягнята!”, “Обернувся я на хати — / Нема в мене хати!”, “І хлинули сльози, / Тяжкі сльози!..”
Головні герої: У вірші немає конкретних персонажів, окрім ліричного героя - хлопчика-кріпака.