«З погляду кішки» — яскравий зразок тонкої іронії та гумору видатного чеського письменника Карела Чапека. У цьому творі автор майстерно використовує прийом остражнення, подаючи звичний людський побут і творчість через психологію та світосприйняття домашньої кішки, яка вважає себе справжньою господинею дому. Оповідання вирізняється легким стилем, дотепністю та глибоким розумінням психології тварин.
Ось – моя людина. Я її не боюся. Вона дуже сильна, тому що дуже багато їсть; Вона – Всеядна. Що ти лопаєш? Дай мені!
Вона некрасива, тому що без шерсті. У неї мало слини, і їй доводиться вмиватися водою. Нявкає вона грубо і надто багато. Інколи зі сну мурчить.
Відкрий мені двері!
Не розумію, чому вона стала Господарем: може, злопала щось незвичайне. Вона утримує в чистоті мої кімнати.
Вона бере в лапку гострий кіготь і дряпає ним по білих аркушах. Ні в що більше грати не вміє. Спить уночі, а не вдень; в темноті нічого не бачить; не знає ніяких задоволень: не прагне крові, не мріє про мисливство і бійку, не співає, розніжившись.
Часто вночі, коли я чую таємничі, чарівні голоси, коли бачу, як все оживає у пітьмі, вона сидить за столом і, нахиливши голову, дряпає своїм чорним кігтиком по білих листках. Не уявляй, ніби я думаю про тебе; я тільки слухаю тихий шурхіт твого кігтя.
Інколи шурхіт затихає: жалюгідний дурень не в силах придумати ніякої іншої гри, і мені стає жаль її, я – так уже й бути! – підійду до неї і тихенько нявкну в болісно-солодкій знемозі. Тут моя людина піднімає мене і занурює своє обличчя в мою шерсть. У такі хвилини в неї на мить буває помітний деякий проблиск вищого життя, і вона, блаженно зітхнувши, мурчить щось майже приємне.
Але не уявляй, ніби я думаю про тебе. Ти мене зігріла, і я підійду знову слухати голоси ночі.
1919
Переклад Євдокії Кашуби