«Вільшаний король» — одна з найвідоміших і наймістичніших балад видатного німецького поета Йоганна Вольфганга Ґете, створена на основі данської народної легенди. У творі майстерно поєднано мотиви реального та фантастичного світу, тривожна атмосфера нічної подорожі та невідворотність трагічної розв’язки. Дивовижне напруження створюється через діалог батька і хворого хлопчика, який чує голос надприродної істоти.
Хто пізно так мчить у час нічний?
То їде батько, з ним син малий.
Чогось боїться і мерзне син —
Малого тулить і гріє він.
— Чому тремтиш ти, мій сину, щомить?
— Король вільшаний он там стоїть!
Він у короні, хвостатий пан!
— То, сину, вранішній туман!
“Любе дитя, до мене мерщій!
Будемо гратись в оселі моїй,
Квіти прекрасні знайду тобі я,
У злото матуся одягне моя”.
— Мій тату, мій тату, яке страшне!
Як надить вільшаний король мене!
— Годі, маля, заспокойся, маля!
То вітер колише в гаю гілля!
“Хлопчику любий, іди ж до нас!
Дочки мої у танку в цей час,
Дочки мої тебе прийдуть стрічать,
Вітати, співати, тебе колихать!”
— Мій тату, мій тату, туди подивись!
Он королівни вільшані зійшлись!
— Не бійся, мій синку! Повір мені:
То верби сивіють в далині!
“Мені, хлопче, люба краса твоя!
З неволі чи з волі візьму тебе я!”
— Мій тату, мій тату, він нас догнав!
Ой, як болюче мене він обняв!
Батькові страшно, батько спішить,
В руках його хлопчик бідний кричить;
Насилу додому доїхав він,
В руках уже мертвий лежав його син.
Переклад М. Рильського