Поезія «Веселка» видатного українського поета-шістдесятника Ігоря Калинця зачаровує дивовижним переплетенням пейзажної лірики з казковими й фольклорними мотивами. Автор використовує прийом персоніфікації: небесна веселка постає в образі дівчини у святкових стрічках із коромислом, а квітка перетворюється на «князенка соняшника» із золотим черевичком. Цей лаконічний твір відкриває перед читачем неповторну красу довкілля, сповнену щирої гармонії та світлої казкової радості.
Надягла веселка
стрічок-стрічок,
як у свято.
Взяла коромисло
і пішла до річки.
Дорогою перестрів її
князенко соняшник
із золотим черевичком
у руці.
Поміряла веселка —
якраз на ніжку!
От вони й побралися.