«Торбин брат» Степана Руданського — класичний зразок авторського жанру співомовки, в основі якого лежить традиційний народний анекдот. У центрі сюжету постає моральне протистояння між захланним господарем, котрий прагне витиснути максимум із чужої праці, та винахідливим трудівником. За допомогою лаконічного вірша, живого народного діалогу та тонкої сатири поет висміює скупість і лицемірство, показуючи тріумф природного розуму над хитрістю багатія.
Докучило підшивати
Подертії сита,
Пішов циган молотити
За торбину жита.
Пішов таки недалечко —
До свого сусіда…
От молотить та й молотить
Зрання до обіда.
Перекинув, може, з копу,
Хтів би й попоїсти,
Та господар, як на збитки,
Не дає і сісти.
То наймита з ним поставить,
А то сам молотить.
Потягає бідний циган,
Аж піт з нього котить.
Перекинув копи зо дві,
Ба вже і смеркає.
“Чи не годі з нас, панотче?” —
Сірома питає.
І господар спочив добре
Та й до нього каже:
“Помолотим іще трохи,
Заким сонце ляже”.
Знов молотить бідний циган,
Аж піт з нього котить,
Виглядає поза хату,
Ба вже й місяць сходить.
Іскривився сіромаха,
Спину нагинає.
“Чи не годі з нас, панотче?”
“Або що?” — питає.
“Та щось,— каже,— не то світить
Край ваших віконців!”
“Як-то,— каже,— не то світить?..
Та ж то братик сонців!”
Коли братик — так і братик,
Нічого чинити;
Мусив бідний циганюга
Всю ніч молотити.
На другий день той із хати,
А циган у хату.
“А, здоровенькі, панотче!
Чи не можна б плату?”
“Можна,— каже,— чом не можна,
Як не дати плати?
Ходім,— каже,— до засіка,
Будем насипати”.
Прийшов циган до засіка,
Торбу підставляє.
Пішов гарнець, пішов другий.
“Чи годі?” — питає.
“Насипайте іще”,— каже,—
Сипле той і п’ятий.
Ба вже сипле і дев’ятий.
“Чи не годі, брате?”
“Ні, не годі!” Насипає
Цілу мірку жита.
Коли гляне — аж там торба
До мішка пришита.
Іскривився пан господар,
Голову схиляє.
“Чи не годі із вас, куме?”
“Або що?” — питає.
“А щось,— каже,— ваша торба
Та підшита чорним…”
“Підшитая?.. Насипайте!..
Таж то братик торбин!”