Вірш «Сучасникам» Олени Теліги є яскравим зразком громадянської та філософської лірики, що звучить як відвертий поетичний маніфест. Авторка вступає у полеміку з вимогою придушувати почуття заради сухого обов’язку, стверджуючи неподільну гармонію душі і тіла, радості та болю. Лірична героїня демонструє безкомпромісну відвагу жити на повну силу й водночас виявляє крицеву стійкість перед обличчям ворога. Емоційна наснаженість і високий пафос роблять цей твір гімном життєлюбству та незламності людського духу.
«Не треба слів! Хай буде тільки діло!
Його роби — спокійний і суворий,
Не плутай душу у горіння тіла,
Сховай свій біль. Зломи раптовий порив».
Але для мене — у святім союзі:
Душа і тіло, щастя з гострим болем.
Мій біль бринить, зате коли сміюся,
То сміх мій рветься джерелом на волю!
Не лічу слів. Даю без міри ніжність.
А може в цьому й є моя сміливість:
Палити серце в хуртовині сніжній,
Купати душу у холодній зливі.
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, — я тверда й сувора.
О, краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог.