«Щука» — одна з найвідоміших сатиричних байок видатного українського поета Леоніда Глібова, у якій алегорично змальовано суспільні вади та тогочасну систему судочинства. Через образи хижої Щуки, безпорадних суддів і хитрої Лисиці-стряпчого автор викриває хабарництво, кругову поруку й безкарність винних. Твір вирізняється колоритною народною мовою, тонкою іронією та повчальним змістом, який зберігає свою актуальність у будь-яку епоху.
На Щуку хтось бомагу в суд подав,
Що буцім би вона такеє виробляла,
Що у ставку ніхто життя не мав:
Того заїла в смерть, другого обідрала.
Піймали Щуку молодці
Та в шаплиці
Гуртом до суду притаскали,
Хоча чуби й мокренькі стали.
На той раз суддями були
Якіїсь два Осли,
Одна нікчемна Шкапа
Та два стареньких Цапа, —
Усе народ, як бачите, такий
Добрячий та плохий.
За стряпчого, як завсігди годиться,
Була приставлена Лисиця…
А чутка у гаю була така,
Що ніби Щука та частенько,
Як тільки зробиться темненько,
Лисиці й шле — то щупачка,
То сотеньку карасиків живеньких
Або линів гарненьких…
Чи справді так було, чи, може, хто збрехав
(Хто ворогів не мав!), —
А все-таки катюзі,
Як кажуть, буде по заслузі.