Поезія Миколи Вінграновського «Сама собою річка ця тече…» — це зворушливий ліричний етюд, сповнений теплоти та дитячої безпосередності. Автор змальовує затишний куточок батьківського обійстя, де маленька безіменна річечка стає живим і близьким другом ліричного героя. Образи рідного городу, клена та теплого запаху хатнього борщу утворюють гармонійний простір захищеності й спокою. Твір захоплює мелодійністю та щирим дитячим зізнанням у любові до навколишнього світу, який відчувається таким само рідним, як батько й мати.
Сама собою річка ця тече,
Маленька річечка, вузенька, як долоня.
Ця річечка Дніпра тихенька синя доня,
Маленька донечка без імені іще.
Вона тече в городі в нас під кленом,
І наша хата пахне їй борщем.
Цвіте над нею небо здоровенно
Солодкими хмаринами з дощем.
Ця річечка тече для клена і для мене,
Її й тоді я бачу, коли сплю.
Я річечку оцю в городі в нас під кленом
Як тата й маму і як мед люблю.