Вірш «Садок вишневий коло хати» Тараса Шевченка є одним із найдовершеніших зразків української пейзажної та ідилічної лірики. Лаконічними, але надзвичайно виразними мазками поет створює цілісну картину вечірнього українського села, сповнену спокою, внутрішньої гармонії та нерозривного зв’язку людини з природою. Зорові та слухові образи — гудіння хрущів, дівочий спів, солов’їні трелі й вечірня зоря — переплітаються у неповторну симфонію тихого родинного щастя, що стало вічним символом українського духовного простору.
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сім’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дaє.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.