Поезія «Росли укупочці, зросли…» належить до пізнього періоду творчості Тараса Шевченка (написана 1860 року в Санкт-Петербургi). Цей світлий і проникливий твір сповнений глибокого ліризму, роздумів про гармонійне людське життя, вірність та істинне кохання, яке здатне перемогти всі життєві негаразди. У центрі уваги автора — мотив родинного затишку та прагнення духовної чистоти аж до самої домовини.
Росли укупочці, зросли;
Сміятись, гратись перестали.
Неначе й справді розійшлись!..
Зійшлись незабаром. Побрались;
І тихо, весело прийшли,
Душею-серцем неповинні,
Аж до самої домовини.
А меж людьми ж вони жили!
Подай же й нам, всещедрий боже!
Отак цвісти, отак рости,
Так одружитися і йти,
Не сварячись в тяжкій дорозі,
На той світ тихий перейти.
Не плач, не вопль, не скрежет зуба
Любов безвічную, сугубу
На той світ тихий принести.
25 іюня [1860, С.-Петербург]