Вірш «Микита Кожум’яка» входить до відомої поетичної збірки Олександра Олеся «Княжа Україна», присвяченої славетним сторінкам давньоруської історії. Автор художньо переосмислює літописний переказ про протистояння русичів із кочовиками-печенігами на річці Трубіж та заснування міста Переяслава. У центрі оповіді постає образ скромного й мовчазного народного богатиря, чия надзвичайна сила рятує рідний край від кровопролитної війни. Твір сповнений патріотичного пафосу, динамізму та фольклорного колориту, возвеличуючи непереможність духу захисників батьківщини.
Убивши князя Святослава,
Печеніги раз у раз
Йдуть ордою на Вкраїну,
Раз у раз грабують нас
І тепер їх шатра сірі
Вкрили луг над Трубежем,
Печеніги знов з’явились
І погрожують мечем.
Наші ждуть. Але боїться
Печенізький хан іти,
Йому хочеться без бою
Перемоги досягти.
Є один вояк у його
Втроє дужчий за вола…
“Хай він б’ється”, — хан хитрує
І до князя шле посла.
“Чи не викличем ми, князю,
Гніву праведних богів,
Коли річку почервоним
Кров’ю наших вояків?!
Краще ми розв’яжем сварку
Славним герцем двох борців:
Коли твій борець подужа,
Я скорюся без боїв”.
Князь погодивсь, і звелів він
Найсильнішого знайти…
Та на герць ніхто в державі
Не зважається піти.
Засмутився Володимир…
Аж прийшов якийсь дідусь:
“Син побореться, мій князю,
І поборе, побожусь.
З ним колись ми посварились,
Пам’ятаю, як тепер,
М’яв він шкуру, так, повіриш,
Спересердя всю роздер”.
Привели до князя хлопця:
Соромливий, мовчазний,
Невисокого і зросту,
Хоч доволі кремезний.
“Може, хочеш, князю,
Чи міцна моя рука,
Роздражніть на пробу жаром
Найсильнішого бика”.
Роздражнили. Бик на хлопця,
Але той схопив за бік
І кавалок м’яса вирвав…
Бик упав і кров’ю стік.
“Добре!” — князь сказав до хлопця,
А військам своїм звелів,
Щоб озброїлись і ждали
Щохвилини ворогів.
Третій довгий день минає
І ідуть борці на бій,
Князь і хан собі гадають:
“Хто поборе — твій чи мій?!”
Печеніг угледів хлопця
І сміється: “От, дурне,
Подолати, побороти
Воно думає мене!!”
Не злякався Кожум’яка
І боротися почав.
Повертав борця і важив,
Потім, наче кожу, м’яв.
І нарешті, наче бочку,
Ухопив і кинув вмить.
На землі без руху мертвий
Печеніг-борець лежить.
І на тім славетнім місці,
Де страшний борець упав,
На тім місці Володимир
Переяслав збудував.