Вірш Ігоря Калинця «Криничка» є зразком витонченого верлібру, наповненого фольклорними мотивами та поетичною метафоричністю. Автор майстерно персоніфікує образ джерела, перетворюючи його на чуйну живу істоту, яка веде неквапливий діалог зі своєю підземною матір’ю. У творі гармонійно переплітаються земні глибини та небесна височінь: зорі й дубове коріння, водяна русалка та сонячні промені, що лагідно п’ють калинову воду. Ця поезія спонукає замилуватися довкіллям і відчути одухотвореність кожного куточка природи.
Сплю глибоко-глибоко.
А ще глибше —
мати моя підземна.
Я їй про зорі розповідаю,
а вона — про коріння дуба.
Я їй про хмаринку,
а вона студеним молоком
мене поїть.
Я їй про метелика,
а вона
з водяного царства
русалку приводить.
А оце весняна калина
не хоче забрати з мене
свою подобу.
Тільки сонце
п’є та п’є
калинову воду
через золоті соломинки.