Вірш «Гаї шумлять…», створений Павлом Тичиною у 1914 році, є визначним шедевром української пейзажної лірики, що ввійшов до знакової збірки «Сонячні кларнети». Поезія вражає неповторним «кларнетизмом» — дивовижним синтезом звукових образів, руху й кольорів, де природа постає живою музичною симфонією. Ліричний герой переживає стан світлого захоплення, гармонії та внутрішнього оновлення від споглядання навколишнього світу. Особлива ритмомелодика й короткі виразні рядки створюють неповторний політ думок, передаючи чистоту юнацького серця.
Гаї шумлять —
Я слухаю.
Хмарки біжать —
Милуюся.
Милуюся-дивуюся,
Чого душі моїй
так весело.
Гей, дзвін гуде —
Iздалеку.
Думки пряде —
Над нивами.
Над нивами-приливами,
Купаючи мене,
мов ластівку.
Я йду, іду —
Зворушений.
Когось все жду —
Співаючи.
Співаючи-кохаючи
Під тихий шепіт трав
голублячий.
Щось мріє гай —
Над річкою.
Ген неба край —
Як золото.
Мов золото — поколото,
Горить-тремтить ріка,
як музика.
1914