Поезія «Чому, сказати, й сам не знаю…» (відома також як «Стежина») належить до вершинних зразків української інтимної та пейзажно-філософської лірики Андрія Малишка. Написаний у 1970 році, цей вірш став одним з останніх творчих одкровень митця, сповненим глибокої елегійної тональності й світлої ностальгії за дитинством. Наскрізний алегоричний образ стежини, що веде від батьківських воріт у безмежний світ, символізує життєву дорогу людини, нерозривний зв’язок із рідною землею та щемливий спогад про минуле, до якого вже немає вороття.
Чому, сказати, й сам не знаю,
Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краю
Одним одна біля воріт.
На вечоровім виднокрузі,
Де обрій землю обніма,
Нема кінця їй в темнім лузі,
Та й повороту теж нема.
Кудись пішла, не повертає,
Хоч біля серця стеле цвіт,
Ота стежина в нашім краю
Одним одна біля воріт.
Дощами мита-перемита,
Дощами знесена у даль,
Між круглих соняхів із літа
Мій ревний біль і ревний жаль.
1970