Поезія Ліни Костенко «Чайка на крижині» — це глибокий філософський твір про людську гідність, незалежність і внутрішню силу. Через виразний образ самотнього птаха на весняній річці авторка порушує питання життєвого вибору та сміливості йти власним шляхом усупереч небезпекам. Кульмінаційний діалог людини й чайки розкриває провідну ідею: тому, хто має міцні духовні крила, не страшні жодні життєві хитавиці.
В цьому році зима не вдягала білої свити.
Часом вже й приміряла, та хтось її зразу крав.
Пошукала, поплакала… Що ж робити? —
Бідувала в старій із торішніх зів’ялих трав.
Як колись лютувала, стелила рядно ожеледиць.
Сперечалася з морем, несла сум”яття вітрів.
Все збиралась на силі, та не встигла огледіться,
Як проснулись дерева і на Одрі лід потемнів.
Крига буйно ломилась у відкриті двері протоки.
Лід кришився, б’ючись об каміння берегове…
І нарешті по Одрі — темній, широкій —
На останній крижині самотня чайка пливе.
— Ти куди ж розігналась? Чи бува не до самого моря?
Чайки держаться гурту, а ти відпливеш одна.
А крижина тонка. А крижина майже прозора…
Ну, а що, як її підмиє вода весняна?
Ну, а що, коли їй та удержать тебе несила?
затріщить і відломиться… Піде вода кругами…
— Дивна людино! Я ж маю крила,
Нащо крилатим ґрунт під ногами?