Поезія Павла Тичини «Блакить мою душу обвіяла…» — це проникливий зразок пейзажної та патріотичної лірики, сповнений світла, музичності й весняного оновлення. Ліричний герой твору відкриває серце назустріч довкіллю, знаходячи душевну рівновагу та радість у чистоті природи. Лише у двох строфах поет створює живописну картину рідного краю, де споглядання трав, струмка й метелика гармонійно переростає у щире синівське вітання Україні.
Блакить мою душу обвіяла,
Душа моя сонця намріяла,
Душа причастилася кротості трав
Добридень я світу сказав!
Струмком серед гаю як стрічечка.
На квітці метелик мов свічечка.
Хвилюють, маюють, квітують поля
Добридень тобі, Україно моя!