«Балада про мальви» — один із найвідоміших і найпронизливіших творів української музично-поетичної спадщини, створений видатним композитором Володимиром Івасюком. У центрі сюжету балади розкривається трагедія матері, яка невтішно чекає повернення своєї дитини, що загинула на війні. Образ мальви постає тут символом незгасної пам’яті та чистої душі, яка проросла з серця полеглих задля вічного життя на рідній землі. Баладний ліризм і глибокий драматизм поєднують невимовний особистий біль утрати зі святою шаною до людської самопожертви.
Заснули мальви коло хати,
Їх місяць вийшов колихати.
І тільки мати не засне,
Мати не засне, –
Жде вона мене.
Приспів:
О, мамо рідна, ти мене не жди,
Мені в наш дім ніколи не прийти.
З мойого серця мальва проросла
І кров’ю зацвіла.
Не плач, не плач, бо ти вже не одна,
Багато мальв насіяла війна.
Вони шепочуть для тебе восени:
«Засни, засни, засни, засни…»
У матерів є любі діти,
А у моєї – тільки квіти.
Самотні квіти під вікном,
Квіти під вікном
Заснули вже давно.
Приспів
Як сонце зійде – вийди на поріг,
І люди схиляться тобі до ніг.
Пройдися полем – мальви буйних лук
Торкнуться твоїх рук.
Життя – як пісня, що не віддзвенить.
Я в мальві знов для тебе буду жить.
Якщо ж я ласку не встигла принести –
Прости, прости, прости, прости.