Поезія «Я лиш струна на арфі України» Олександри Бурбело сповнена світлого ліризму, тонкого відчуття краси та щирої любові до Батьківщини. Авторка метафорично уподібнює свій голос до ніжної струни на величній арфі рідного краю, яка звучить в унісон із дощем, вітрами та піснями всієї землі. У творі майстерно поєднано образи природи, алюзію на поезію Ліни Костенко та заклик до єднання українців задля прославлення рідного краю.
Я лиш струна на арфі України,
Зі співом ніжним, лагідна, дзвінка.
Верба-арфістка поетеси Ліни
Мене гіллям легесенько торка.
Буває, дощик крапотить по струнах,
І я співаю з ними в унісон.
Вся Україна у піснях і лунах –
Такий уже акустики закон.
Озвалися луною Закарпаття
І Чорний ліс у Вінницькім краю…
Гуртом візьмімось, українці-браття,
І возвеличим землю ми свою!
Ось сонечко всміхається іскристо,
Де передзвін на польових вітрах.
А в небесах, як зоряне намисто,
Галактики сім’я – Чумацький Шлях.
Вітає всесвіт Україну-неню
І нас, її дітей, теж разом з нею!