Поезія «Як дитиною, бувало…», створена 1897 року, належить до найвідоміших зразків автобіографічної лірики Лесі Українки. У цьому лаконічному творі поетеса зіставляє дитячий досвід подолання фізичного болю зі зрілим умінням протистояти життєвим ударам і душевним драмам. Провідним мотивом вірша є незламність духу та стоїцизм, що стали наскрізною темою всієї творчості письменниці. Твір вражає щирістю, психологічною глибиною та парадоксальною силою волі ліричної героїні.
Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
“Що, болить?” – мене питали,
Але я не признавалась –
Я була малою горда, –
Щоб не плакать, я сміялась.
А тепер, коли для мене
Жартом злим кінчиться драма
І от-от зірватись має
Гостра, злобна епіграма, –
Безпощадній зброї сміху
Я боюся піддаватись,
І, забувши давню гордість,
Плачу я, щоб не сміятись.
2.02.1897