Поезія «Радість» Олени Теліги — це яскравий зразок життєлюбної лірики, сповненої щирого оптимізму та нестримної внутрішньої енергії. Авторка персоніфікує радість в образі безжурного вітрогона-хлопчини, чий живий порив перетворює буденний міський простір на безкрає поле свободи. Контраст між похмурим натовпом і спонтанним танцем ліричної героїні підкреслює силу людського духу, здатного щиро радіти життю за будь-яких обставин. Динамічний ритм і яскраві образи роблять цей твір гімном молодості та душевної незламності.
Ой, не знаю, що то за причина —
Переходжу обережно вулицю,
І весь час до мене радість тулиться,
Як безжурний вітрогон-хлопчина.
До міського руху ми не звикли,
А хлопчина рветься, як метелиця,
Ніби поле перед нами стелиться,
Ніби зникли авта й мотоцикли.
І сама я на ногах не встою,
Пролітаю між людьми похмурими,
Козачка вдаряю попід мурами —
Бо хлопчина не дає спокою!