Сонет «Про коника та цвіркуна» (1816) належить до найяскравіших зразків пейзажно-філософської лірики англійського романтика Джона Кітса. Провідною ідеєю вірша є твердження, що краса та життєдайна сила природи не згасають ніколи — ані в розпал літньої спеки, ані серед зимової крижаної тиші. Образи невгамовного літнього коника та затишного хатнього цвіркуна поєднуються в гармонійну антитезу, утверджуючи неперервність природного буття. Українською мовою цей поетичний шедевр філігранно відтворив майстер художнього перекладу Василь Мисик.
Поезія землі не вмре ніколи,
Опівдні, як мовчать серед гілок
Птахи в гаю, невтомний голосок
Обнизує покоси й частоколи.
Це коник, він поймає гори й доли,
На стернях довгий ведучи танок,
А стомиться — стихає на часок
У затінку стебла або стодоли.
Поезія землі не оніміє:
Коли зима в мовчання крижане
Поля заковує, цвіркун у хаті
Заводить пісню, що в теплі міцніє,
Нагадуючи всім, хто задрімне,
Спів коника в траві на сіножаті.
(Переклад Василя Мисика)
THE POETRY of earth is never dead:
When all the birds are faint with the hot sun,
And hide in cooling trees, a voice will run
From hedge to hedge about the new-mown mead;
That is the Grasshopper’s—he takes the lead
In summer luxury,—he has never done
With his delights; for when tired out with fun
He rests at ease beneath some pleasant weed.
The poetry of earth is ceasing never:
On a lone winter evening, when the frost
Has wrought a silence, from the stove there shrills
The Cricket’s song, in warmth increasing ever,
And seems to one in drowsiness half lost,
The Grasshopper’s among some grassy hills.
December 30, 1816.