Поезія «Доля» написана Тарасом Шевченком 9 лютого 1858 року в Нижньому Новгороді на шляху із заслання в Україну. Цей твір є своєрідним підсумком пройденого життєвого шляху та водночас програмною декларацією поета. Ліричний герой звертається до своєї долі як до вірного друга, з яким вони пліч-о-пліч пройшли крізь усі життєві випробування, не зрадивши правди та совісті.
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
“Учися, серденько, колись
З нас будуть люде”,— ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава — заповідь моя.