Поезія «Вечірні промені ясні…» видатного німецького поета-романтика Генріха Гейне є взірцем тонкої любовної лірики. Образ вечірнього моря, туману й чайок створює меланхолійний настрій, який суголосний тяжким душевним переживанням ліричного героя. Сльози коханої стають метафорою фатальної отрути, що завдає невимовних мук та палить душу невгасимою тугою. Гейне майстерно поєднує романтичну експресію з глибоким драматизмом, розкриваючи трагедію нерозділеного почуття.
Вечірні промені ясні
По хвилях миготіли,
Біля хатини самотні,
Мовчазні ми сиділи.
Все море вкрили тумани,
Вгорі чайки кружляли;
А сльози милої дрібні
З очей на руки впали,
І я навколішки упав,
На сльози ті дивився,
Ті білі руки цілував,
І гірких сліз напився.
Мені жуть-туга навісна
Так палить душу й тіло,
Та безталанниця сумна
Мене слізьми струїла.